Приємно визнавати, що більшість із нас небайдужі до краси й минувшини рідного краю. Наше село Пляшева немолоде й разом з тим вічно юне. Наші краєвиди неперевершено красиві!

Історія нашого краю – наша унікальна гордість. Із часу свого заснування Пляшева була на перехресті важливих і історичних, і політичних подій. А заодно виконувала духовну місію. Наш мальовничий край одвіку притягував до себе визначних та  іменитих людей, відвідали нашу Пляшеву і відомі українські поети, письменники, академіки, патріархи, президенти…Ми всі, без сумніву, гордимось нашим національним музеєм «Поле Берестецької битви», проте, я вважаю, що найбільше наше багатство – мешканці нашого рідного краю. Серед них є й ті, примножують культурні здобутки.

Нещодавно п’ятикласники Пляшевської ЗОШ I-III ст. мали нагоду поспілкуватися з людьми культури і мистецтва . На виховному уроці «Дивоцвіт рідного краю» говорили про творчі здобутки місцевих митців, милувалися іх шедеврами. Важливо те, що учні пройнялися  цікавістю до людей культури і мистецтва, тому прозвучало чимало запитань, адресованих гостям.

  А пишатися нам є і чим, і ким.

Михайло Володимирович Гончар, наш багаторічний сільський голова, для якого звання, посади, заслуги ніколи не були самоціллю, а головне для нього, як казали колись мені мої батьки, - чесно, сумлінно працювати, служити своїм трудом односельчанам і Україні. Вважаю, що пан Михайло своєю добросовісною життєвою позицією вартий добра, возвишеної радості і пошани. Для нас є цікавим факт, що Гончар М. В. не тільки активний кваліфікований читач, але й поет і художник. Уважно слухали діти виступ Михайла Володимировича, бо пояснив усім присутнім, що таке людяність, у чому краса людини, емоційно читав Шеченкову «Розриту могилу», переконував маленьких українців у важливості читання, здобутті міцних знань і любові до рідної сторони, мови, роду. І свої вірші цитував, і розповів про свої усілякі захоплення, навіть запросив учнів відвідати його «домашній археологічний музей». Михайле Володимировичу! Залишайтесь для нас і надалі образом чесної, привітної і прекрасної людини!

Частий гість у нашій школі о. Григорій, не уявляємо ми свого шкільного життя без співпраці з ченцями Свято-Георгіївського чоловічого монастиря. У отця Григорія є хобі – фотографування. І фотографії настільки майстерно виконані! Це треба бачити! Ніщо не сховається від пильного ока цікавого спостерігача: простора галява посеред лісу, очерети і драговина, річечка Пляшівка, тиховода, вкрита ряскою, лататтям…Пречудовий, тепер уже вузенький, Стир… Дерева, кущі, чагарники, квіти, усяке зілля…Світанок, громовиця, веселка, смеркання…Дивишся і милуєшся: невже це в нас цвітуть такі паленіючі польові маки, невже отам, неподалік від Стиру, росте цей великий прастарий дуб?..Господи! Як хочеться чути і відчувати гармонію Природи, гармонію Світу! І відеофільм отця Григорія про велич і красу нашого краю можна переглядати безліч раз.  Дякуємо, отче, що любите наш край, популяризуєте його велич і красу. Творчого натхнення Вам і Божої ласки!

 Талановитою людиною у нашому краї є художниця Ірина Олегівна Савчук. Здається, Іра з дитинства тягнулася до пензля і олівця. Самобутність, прагнення і пошуки нового і цікавого, професіоналізм – ось що притаманне роботам Ірини Олегівни. Її візитною карточкою є шанування наших святинь, любов до отчого краю.Її пейзажі, натюрморти, полотна, графічні роботи пропущені крізь душу. Виконані в реалістичній манері, вони несуть у собі відтінок романтики, так притаманної Ірині. Тож чекатимемо від мисткині  нових персональних виставок і творчих експериментів.

Великий дар природи – мова. « Ну що б здавалося, слова…Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, як їх почує!..» Це Шевченкове. І в нашої Журавки є неоціненний дар – вміле володіння словом. У поезіях Світлани Ананіївни Скрухи слово викликає і посмішку, і сльозу, повертає віру в добро і пече, ніби розжареним залізом. Журавка – випускниця нашої школи. Пам’ятаю Світлану, свою вихованку, допитливою, серйозною, відповідальною, одним словом, - зразковою. Як на мене, то їй особливо вдаються поезії про наш край, хоч і вміє авторка кількох поетичних збірок тримати увагу на пульсі сьогоденного життя. Тож нехай процвітає талант нашої землячки і заохочує красою слова!

 Місцевий аматорський хореографічний колектив під керівництвом Світлани Володимирівни Зозулі зумів згуртувати справжніх любителів танцю. Заслужено користується авторитетом не тільки в односельчан, але і в Радивилівському  районі. Танцювальний колектив неодноразово брав участь у звітних концертах, нагороджувався дипломами, почесними грамотами. Але найголовніше  - те, що виступи артистів сприймаються глядачами з великим задоволенням. Тому Пляшева й гордиться Світланою-танцюристкою, а природа наділила її усіма людськими чеснотами. Віримо, що скоро Світлана Володимирівна порадує своїх шанувальників новими мистецькими цікавинками і творчими знахідками.

«Наша майстриня», - кажемо ми про Ганну Миколаївну Гришко, бо і випікає духмяні паляниці та хліб, і страви готує по-українськи, як у справжньому ресторані, вміє в’язати, шити, плести і ще багато чого. А які чудові вишиванки «тітоньки Гані»! Її вироби милують око, зачаровують. «Людська праця – не дурниця, розкидати не годиться», - добре засвоїла цю народну мудрість вишивальниця. Її дім – ніби музей народної творчості. Над вікнами, над дверима, на покуті – скрізь рушники, вишиті дбайливо і з любов’ю. Ганна Миколаївна каже, що це обереги від усього злого, що може зайти в дім. Тож щиро бажаємо щастя : «Хай стелиться Вам доля рушниками!» 

Хочеться подякувати нашим місцевим талановитим людям за те, що подарували нам годину духовності – спілкування з прекрасним, спілкування з мистецтвом. Дай, Боже, усім здоров’я, добра і світла!