Нашій Пляшевській загальноосвітній школі – 50! Але школа – це не тільки стіни. Насамперед, це – дух, пам’ять, традиції, наступність поколінь. Це педагоги: і ті, хто щодня переступають поріг, сіючи зерна доброго, розумного, вічного;  і вчителі–пенсіонери, для яких найвища нагорода в житті – успіхи колишніх вихованців, і ті, кого вже немає сьогодні, але завжди живуть вони у пам’яті родини, учнів, колег… Ювілей школи - це не тільки історична віха, але і своєрідна межа, що дає можливість оцінити пройдений шлях, згадати добрим словом тих, хто присвятив своє життя, свій педагогічний талант рідній школі.
  Згадати їх молодими, натхненими, рішучими, усміхненими, які робили все, щоб нам, колишнім учням, було добре в школі, весело і  радісно.  Саме такими були мої батьки, вчителі Пляшевської середньої школи Шишко Яків Артемович та Шишко Надія Федорівна.  Вони працювали так, як працюють хлібороби і будівельники – зерна добра, поваги, справедливості засівали в душі учнів, цеглинками знань заповнювали їх розум, допомагали знайти правильну дорогу в житті. Їхній же життєвий шлях був доволі нелегким…

  Шишко Яків Артемович родом з сусіднього села Солонів. Народився 15 березня 1937 року у родині Шишко Артема Ульяновича та Варвари Олександрівни, мав брата Григорія.  Коли йому було лише 9 років, померла мама від тифу. Батька в 1944 році мобілізували. Служив у Прибалтиці. Повернувся з війни 1945 року. Був нагородженим медаллю «За відвагу». Важко уявити, як же важко жилося їм в ті часи… До 1949 року Яків Артемович навчався в початковій сільській школі, а з 1949 по 1953 – в Берестечківській середній школі. Закінчивши школу, був призваний до лав Радянської Армії, де прослужив до 1955 року. Військова частина (танковий полк) знаходилась в Бурятії. Під час служби в армії Якову Артемовичу довелось побувати на збиранні врожаю на цілинних землях Казахстану в Павлодарській області. Звільнившись від армійської служби, повернувся в рідне село. Працював в колгоспі. У 1959 році Яків одружився з Надією. З 1962 по 1968 рік Яків Артемович навчався в Ровенському педагогічному інституті на заочному відділені фізико-математичного факультету. По закінченні, з 1968 по 1999 рік – вчитель фізики в Пляшевській середній школі. Певний відрізок часу (1968-1975 рр.) був на посаді голови Пляшевської сільської Ради.   
  Як вчитель фізики Яків Артемович, крім традиційних  понять фізики та астрономії, належну увагу приділяв ефективному оволодінню учнями законів і теорій, розвивав їх мислення, формував цілісну наукову картину світу. У міру можливостей того часу дбав про поповнення кабінету фізики необхідним наочним обладнанням, дидактичним матеріалом. А ще він був і вчителем малювання. Хоч і не мав фахової освіти, але був наділений природним художнім талантом. В молоді роки захоплювався писанням портретів, пейзажів. Використовував і графічні матеріали, і олійні фарби. На своїх уроках малювання Яків Артемович пробуджував у дітей бажання творчо мислити, давав їм можливість виявити самостійність і водночас застерігав від копіювання та наслідування інших. Та все має свій початок і свій кінець… У 2014 році Шишко Яків Артемович відійшов у вічність.

  Шишко Надія Федорівна – жителька села Пляшева народилася 17 червня 1935 року у багатодітній сільській родині. Освіту здобувала спочатку у Пляшевській початковій школі, трішки навчалась в селі Теслугів, а потім у семирічній школі села Острів, яку закінчила в 1951 році. Середню освіту здобувала в місті Берестечку , оплачуючи 150 рублів за рік навчання. 1954 році закінчила дану школу. З 1954 по 1956 рік навчалася в Дубнівському культосвітньому училищі. Працювала бібліотекарем. Але мрія про вчительську роботу не залишала її. Робота в бібліотеці, яка знаходилася в приміщені сільського клубу, давала змогу готуватися до вступу у педагогічний інститут. Надія Федорівна пригадує: "І цей щасливий день настав, мене зарахували на заочне відділення педагогічного факультету. Я раділа з того, що стала студенткою. Навчатися було важко, але наполеглива праця здолала все. У 1968 році отримала диплом про закінчення  Ровенського педагогічного інституту за спеціальністю вчителька початкових класів. Мене призначили вчителькою початкових класів Пляшевської школи. Перший рік працювала ще у старій школі, потім перейшли у інше приміщення школи (зараз це магазин на вул. Волиця). У цей час учні початкових класів навчалися у класах-комплектах – 1-2 класи, 2-4 класи, але при наполяганні директора школи Ткачука Василя Савовича комплекти були роз’єднані. 1 клас навчала Марія Григорівна, 3 – Марія Кирилівна, а мені, молодому спеціалісту, залишився не роз’єднаний комплект – 2-4 клас. Дітей в класах було небагато. Однак, оскільки у мене не було досвіду, працювати було нелегко. Перші 2 уроки проводила у 2-ому класі, а потім приходили діти з 4 класу на 3,4 уроки. Ці два уроки проводили разом, молодші йшли додому, четвертокласники продовжували навчатись. В той час діти були слухняні, старанні у навчанні. По допомогу я часто зверталась до своїх наставників: Марії Григорівни і Марії Кирилівни. Вони завжди давали і слушні поради, і ділилися відповідною літературою.
  В цей же час при ініціативі директора школи Ткачука В.С. розпочалося будівництво нової школи. Голова колгоспу Пастух Павло Тимофійович всіляко сприяв будівництву школи: забезпечував робочою силою і матеріалами, які були необхідні. У 1968 році відкрили нову Пляшевську середню школу. Хоч стояла вона на пустирі, але всі раділи її величі і просторому приміщенню. Я раділа по-особливому, бо як вчителька 1-го класу зі зграйкою малечі переступила поріг новозбудованої школи. Діти і їх батьки теж раділи. З часом все змінилося. Спільними зусиллями посадили дерева, квіти, класні кімнати привели в належний вигляд.

  Я часто згадую свій перший клас: Марушкевич Галю, Гогоя Павла, Юхимчук Ганю, Ліскова Сергія, Садовського Володю, Івашутіна Богдана, Олю Жук, Славіка Колесніка, Бекало Надю, Вдодович Ліду, Терентьєву Свєту, Кардаша Колю, Починюка Сашу, Бойко Катю, Панасюк  Іру. Це був мій найкращий клас. Тепер з усмішкою згадую, як Саша Філіпчук спочатку заховувався під парту, а згодом став хорошим старанним учнем. Галя Марушкевич любила писати твори, Ганя Юхимчук гарно співала, Надя Бекало була дуже старанною і охайною в письмі. Кожного учня я сьогодні згадую лише хорошими спогадами, бо вони дарували мені позитивні емоції. На перервах ми грали ігри, співали, танцювали. Час збігав. На зміну одному класу приходили інші. Але всі неодмінно виростали, закінчували школу і здобували професії. Я рада, що всі мої учні - порядні, чесні, працьовиті. Багато з моїх випускників ставали студентами вузів, але головне, що зуміли обрати певну професію, яка їм до душі. Приємно знати, що серед великої кількості випускників, яких я мала честь колись навчати є і поети (Світлана Трачук(Скруха)), науковці (Задорожна Олександра, Панасюк Світлана), знані кондитери (Таня Романюк), і механізатори (Саша Хом’як). Звісно, що мені приємно, що є і вчителі: Павло Гогой, Галя Марушкевич, Ганя Шаула, Лариса Шишко. Вони продовжують виховувати чесність, порядність, любов до рідного краю, до України.   
  Працю вчителя оцінити дуже важко: результатів не видно одразу, вони можуть з̓'явитися через багато років. Він працює з дитячими душами і тому не має права допускати помилок".

Надія Федорівна Шишко, вчитель-пенсіонер
Лариса Сьомак, заступник директора з навчальної роботи