Пляшевська середня школа ніби притихла у різнобарвних кольорах листопаду: підмалювала брови яблунька, зчорнілий сонях самотньо дибає на пришкільних ділянках, густий туман застелив долину.

   Саме сюди на зустріч до великого шкільного колективу завітала сільська поетеса, науковий співробітник ДІМЗ «Поле Берестецької битви», в недалекому минулому випускниця нашої школи, просто хороша людина Світлана Скруха (Журавка).

    Вона продовжила традиції своїх попередників. І на дуже вдало представляє  самобутність, чарівність та неповторність рідного козацького краю - Пляшеви:

      Пляшева, Солонів. Берестечко і Острів…

      Сюди тисячі люду, неначе на прощу їдуть.

      Їх сюди на поклін гордих прадідів кості.

      Крізь роки, крізь століття до себе зовуть.

                                                        2004 р.

    Чимало хороших слів сказано про нашу Пляшеву письменниками, поетами, науковцями. Наше століття подарувало Україні ще одну непересічну жіночу постать, яка успадкувала кращі риси своїх попередниць: патріотизм, щедрість, доброту, розум, любов до оточуючого світу і його представників. Саме ця мудра жінка була нашою співбесідницею на уроці літератури рідного краю у 8 класі (вчитель Ковальчук С.А.) і змусила юнаків та дівчат в унісон поетичних рядків радіти і сумувати, вірити і сподіватися, бути щирими, непохитними, життєствердними.

Маленькі слухачі допитливими оченятами вбирали ніжні малюнки поезії, які сповнювали серця світлими почуттями. Кожен учень у своїх подальших міркуваннях відштовхувався від конкретної поезії, яка знаходила відгук у його душі, хвилювала, спонукала до роздумів, підвела до певних висновків.

    Та ось музика заграла гучніше… І заговорило «почорніле» від болю поле, залопотіли крильми лелеки, зашелестіли маленькими долоньками листочків явори…

         Підслухана розмова

 Поле: - Напоїли кров’ю і тілами

             Ви мене соколики – сини.

             Вічна пам’ять,

             Вічна слава з вами!..

             Хай спокійні будуть ваші сни.

Лелеки: -     Є величний храм на Журавлисі

                   Тут у парі звили ми гніздо,

                   Щоб ніякі ні біда, ні лихо

                   Не торкнула їх своїм крилом.

Явори: -              Навесні і влітку край дороги

                            Ми неначе варта стоїмо

                            Про земні печалі і тривоги

                            Тихо подорожнім шумимо

Шепіт листочків: -    Все життя вітрами ми гонимі,

                                 Бо ж за літом осінь настає…

                                 Ти ж, людино, маєш батьківщину,

                                  Тут коріння, щастя тут твоє.

Віра:-                   Помолися щиро і побожно

                            Й благодать осяє твої дні

                            Без багатства жити в світі можна.

                            А без Бога і любові – ні!

 Автор: -      Часто, щастя, ми тебе шукаєм,

І в зневірі сльози гірко ллєм.

Без любові щастя не буває, -

Силу жити нам вона дає.

Ти ж – в сльозинці й посмішці дитини,

Ти – в окрайці хліба на столі.

Чи ж потрібно щось іще людині

Коли мир на батьківській Землі.

27.11.2006 р.        С.С.А.

    Прислухайтесь і ви до її слова – пристрасного і трепетного, і воно неодмінно залишить слід у ваших серцях.

Ковальчук С.А.