Серед лісів на мальовничому хуторі Бондарівка, де налічувалося 11 хат, в яких проживало 51 людина, з них 8 дівчат і 9 хлопців. Серед них був і я - Лотоцький Василь Павлович. Народився я 10 березня 1954 р. в селянській родині. В 7 р. віддали мене до Пляшевської восьмирічної школи, яка знаходилася на окраїні села Пляшева над Стиром. В цій школі провчився чотири роки. У зв’язку з тим, що комісія признала школу аварійною, її закрили. Школу розмістили тимчасово у сільській хаті, там було чотири класні кімнати. В коридорі була розміщена лаборантська, де зберігалися в шафах прилади з фізичного і хімічного кабінетів. В підсобних приміщеннях були розташовані крамниця, в іншому зберігалися картини, таблиці, а ще в іншому граблі, лопати. Учительська і майстерня знаходилися в іншому приміщенні.
Навчання проводилося у дві зміни. Початкові класи навчалися до 13 год., а старші класи з 13 до 19 години. Дуже важко було добиратися додому, особливо увечері. Так я закінчив 7 класів цієї школи. В 1968 р. гостинно відкрилися двері новозбудованої школи. Перед нами постали великі класні кімнати, довгі коридори, спортзал. В кожному класі були встановлені нові дошки, на стінах по дві книжні шафи, нові металеві парти - оце і все, що було в класах. Усі ці 8 років незмінним директором школи був Ткачук Василь Савович, а наша перша вчителька - Марія Кирилівна Окусок.
В школі працювали такі вчителі: Жучкова Раїса Іванівна, Шевчук Катерина Федорівна, Васюк Анафан Іванович, Шишко Яків Артемович, Шишко Надія Федорівна, Підласа Марія Григорівна, Лотошко Ніна Іванівна, Юхимчук Степан Васильович, Лотоцький Павло Якович, Крайньова Марія Василівна, Рабошапка Віра Марківна - класний керівник.
Вони проявляли до нас батьківську турботу, вчили нас, оберігали. Але, на жаль, в цій школі я провчився лише один рік. Після закінчення 8 класу, поступив у новостворене Кременецьке педагогічне училище. Навчання давалося нелегко, бо, крім шкільних предметів, добавилися ще й нові. Багато приходилося працювати ночами, перемальовувати різні схеми з предметів технічного спрямування.
1973 році закінчив педучилище і був направлений на роботу у смт. Млинів, але на роботі працювати довго не довелося - у листопаді місяці 1973 р. призвали у армію. Спочатку в «учебку» м. Бердичів, де присвоїли звання молодшого сержанта із спеціальністю «молодший медичний працівник» - санінструктор. У листопаді 1975 р. був звільнений з армії і в тому ж таки листопаді був поновлений на роботі у Млинівський середній школі №1.
У 1977 р. одружився. Моя дружина - Марія Андріївна. В 1978 р. у нас народився син Юрій. У зв’язку із сімейними обставинами довелося залишити Млинів, вже в кінці 1977 р. я був прийнятий на посаду вчителя трудового навчання у Пляшевську середню школу. Через десять років скитань по світу я повернувся у свою рідну школу. В школі майстерні немає, два столярних верстати і свердлильний верстат, наждак, циркулярка, напівфуганки, рубанки, чотири молотки, пару ножівок. З часом, дякуючи директору Ремеснику П.А., вдалося поповнити майстерню інструментами, придбати верстати. Майстерня була визнана однією з кращих у районі.
У 1985 р. я вступив до Рівненського педінституту на заочне відділення за спеціальністю загальнотехнічні дисципліни і праця, який закінчив у 1989 р. Мене було відзначено високою нагородою «Відмінник освіти України». З 1997 по 2005 рік працював заступником директора по навчально-виховній роботі. У 2010 році був звільнений з роботи у зв’язку з виходом на пенсію. За багаторічну працю отримую мізерну пенсію. Але я щасливий, бо проживаю разом з сином, який також працює вчителем трудового навчання у Пляшевській школі. А ще у мене підростає два чудові внуки Андрій і Михайло – моє сьогодення і моє щасливе майбутнє. І заради такого щастя варто жити!
Василь Павлович Лотоцький,
вчитель-ветеран, "Відмінник освіти України" |
