Автобіографія
Привіт, дорогі читачі! Сьогодні я хотіла б повідати вам історію життя такої собі Пилипів Яни Іванівни, тобто, мою.
Не гаємо часу, займаємо місця в потязі "Спогад" згідно куплених квитків, не забуваємо пристебнути ремні безпеки. Ви готові? Ми вирушаємо в таємничий світ моєї розповіді – мій світ!
м. Луцьк, 1998 рік, 21 травня, 15:20 за київським часом.
Цілий день небо проливає на землю сльози щастя. Палата №10 пологового будинку. Моя мама, Лариса Анатоліївна, лежить у ліжку, їсть мандарини. Лікар сказав, що для мене це корисно. Знаєте, я ще не народилась, але, здається, я вже обожнюю мандарини!
Краєм вуха підслуховую розмову мами із моєю тіткою. На сьогоднішню ніч прогнозуюють рідкісне місячне затемнення...
Пізніше із мережі Інтернет я дізнаюсь, що люди, котрі народжуються у таку ніч, є дуже таємничими, із високим творчим потенціалом, складним характером і навіть з якимись надзвичайними здібностями. Але, це все буде потім.
22 травня, 01:50.
Всім привіт! Так, ця чарівна принцеса в пелюшках – Я! Ну, може, занадто червона і зі зморшками, але не хвилюйтесь, це все пройде. Я народилась о п'ять хвилин на першу годину ночі. Ніч, затемнення.. Злякалась, от і вирішила подихати свіжим повітрям. Знаєте, ця акушерка в безглуздому блакитному чепчику мені подобається. Мама співає першу колискову пісню ... татові, який тихесенько спить на твердій лавці в палаті. А я готуюсь до своєї першої подорожі в Країну Снів. Миленька картина, чи не так?
с. Пляшева, 14 серпня 2000-го року.
На вулиці душно, сонце посилає на землю своїх вірних палаючих послів із дарами тепла. Бачите мене? Так, це я їду верхи на своєму дідусеві Ананькові. Ми прямуємо додому із сільського току. Нас манить до себе запах бабусиних свіжоспечених пирогів із вишнями, котрий чує зараз уся вулиця. Зараз із роботи прийде мама і всі сядемо за стіл.
11 квітня 2004-го року.
У сімейному суді розгладається справа №312. Судді – Пилипів Лариса Анатоліївна та Іван Орестович, за участю помічників – Галини Миколаївни та Анатолія Макаровича (діда Ананька), постановили вирок Пилипів Яні: 11 років утримання в колонії суворого режиму – Пляшевській ЗОШ I-III ступенів. 11 років?! За що?!
1 вересня, 2004 рік, с. Пляшева.
Сонячний ранок, шкільною алеєю із букетами квітів крокують в'язні в білих бантах... Перший дзвінок, шкільна лінійка... Стоять похмурі школярі... Назарчик ось-ось розплачеться, Марійка загубилась в бантах подруг, Віталик в засаді серед ромашок, троянд та гвоздик, а Діанка нюхає дзвіночки... Де я? Ні-Ні, мене тут ще немає.
Тим часом, Уличнянська ЗОШ I-II ступенів: в блакитній сукні іде до школи заплакана Іванка в супроводі тата і дідуся Ореста. Мама вдома із новонародженою сестрою, жує мої мандарини... Сумно, щоки тонуть у сльозах, ніс наче у Діда Мороза. Що ж, я їм ще покажу "відмінну науку"!
2014 рік, за вікном 26 день осіннього місяця листопада... Я сиджу на уроці української мови, слухаю про нововведення до правил прийому ЗНО. У свої 16 років на моєму рахунку вже безліч перемог: перемоги в районних олімпіадах із української мови та літератури, перше місце в Міжнародному конкурсі ім. Тараса Шевченка, багато грамот та похвальних листів. Я є головним менеджером у справах зв'язків із громадкістю на престижному сайті в мережі Інтернет. Займалась комп'ютерним програмуванням в мові програмування "Pascal", відвідую олімпіади. Слухаю виключно сучасну музику в стилі "club", поруч завжди друзі. А ще я досить влучно стріляю із гвинтівки. Не дивлюсь телевізор, вірю у гороскопи. Я не граю в комп'ютерні ігри, вважаю їх марною тратою часу, та й просто безглуздим заняттям. Я люблю свою країну, вірю в її силу і волю. Вистраждана, вона заслужила незалежність!
Я люблю свою божевільну сестру, від витівок якої скоро посивіє уся сім'я. У мене є двоє котів: Кекс та Орбіт. Кекс завжди напрошується в мою кімнату щоб поспати зі мною, а Орбіт надає перевагу сну на кухні. Я надзвичайно сильно люблю читати. Мною прочитано не менше двохсот книг філософського змісту. Книги дають людині зрозуміти, що її думки не такі вже й нові. Та й хто сказав, що читати не модно? Не модно – це курити в свої неповні 15 років, а книга – це єдина річ, єдина ниточка, яка може допомогти твоїм мізкам не деградувати остаточно.
Саме таким я бачу свій світ – повним посмішок, але й серйозним, затишним куточком, але й, водночас, божевільною вечіркою.
Це мій – божевільний світ!
Питаєте, чи щаслива я? Безумовно, так! В мене є любляча родина, дім, я маю підтримку друзів і пухнастого кота під боком.
А чи щасливі ви?
Іванна Пилипів | 
