Стирає час міста і роки,
Як невгамована ріка,
Але не може стерти кроки
у вічність велета Франка.
Його суремне й переможне «Нам пора!»
Розбурхало вершини і низини.
Яка від їх удару встояла зоря?!
Яка б не розкололася крижина?!
Франка шануючи, себе питаймо ми,
Чому ще не прозріли після льоху,
Лінуємось і словом сильним, і кістьми
Його гостинець вимести від моху?
Ні Вашингтон, ані Москва, і ні титан,
Лиш ми самі збудуєм хату.
Про це нагадує щоразу нам Іван,
Коли ідем до нього, мов на свято.
Р.Пастух