Ми атомні заложники прогресу. 
Вже в нас нема ні лісу, ні небес. 
Так і живем од стресу і до стресу, 
Абетку смерті маємо - АЕС.
Л.Костенко

   26 квітня минає 30 рокiв, а чорний день Чорнобильської трагедiї продовжує хвилювати людей: i тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої землi. Цей день не минув  безслiдно, вiн розплодив по свiту багато трагедiй; вiн буде завжди об'єднувати всiх одним спогадом, однiєю печаллю, однiєю надiєю. 
Уже давно вiддзвенiли чорнобильськi дзвони, а ми пам'ятатимемо тих, хто пiшов у вогонь, - вони увiйшли у стогiн i душу, болем зчорнену до дна.
   Небаченого масштабу трагедiя звалилася на плечi нашого народу. Хто ж винен у нiй? Конкретно нiби нiхто нiчого спецiально не робив. Це не провокацiя, це -  халатнiсть. Прояви безвiдповiдальностi i легковажностi накопичувались i накопичувалися - i в один прекрасний квiтневий день - раптом вибух... Усе цвiло - смерть прийшла невидимо. Нiхто не вiрив, бо подiбного ще не було. Люди проявили героїзм, лiквiдували залишки аварiї, але такого масштабу наслiдкiв нiхто не чекав. Першi герої загинули всi, а скiльки ще хворих, скiльки народилося дiтей-калiк. 

   «Люди будьте пильнi i обережнi, безвiдповiдальнiсть породжує трагедiю»,- з таким закликом зверталися старшокласники Пляшевської ЗОШ І-ІІІ ст. підготувавши  виховний захід скорботи і надії " Чорнобиль в долі України"(керівник -  Польова Оксана Іванівна, вчителька  географії). 

   26 квітня - це день, коли кожна людина повинна поставити перед собою такі питання: Хто я? Для чого я живу на світі? Як живу? Як дію? Чим можу допомогти іншій людині, яка потребує моєї допомоги? Адже сама природа зробила нам застереження: люди, не будьте байдужими, жорстокими, безпечними, пам'ятайте, що доля планети, доля всього людства, наше з вами майбутнє у ваших руках.

   Відеоматеріал за зазначеною тематикою, який переглянули всі учні школи,  спонукав школярів усвідомити, що щастя - це трава, в яку можна лягти, не боячись радіації, це тепла річка, в якій можна скупатися, це усміхнені дитячі обличчя…
   Б'ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля... Вони нагадують: Пам'ятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай кожен новий день сповнюють серця миром, спокоєм, одухотвореністю. Пам'ятаймо!

Лариса Сьомак, заступник директора з навчально-виховної роботи