Лялька-мотанка (вузликова лялька, кукла) – українська народна лялька, символ жіночої мудрості, добра та благополуччя, символ надії на краще , родинний оберіг та сильний сакральний предмет. Такі ляльки уособлюють собою єднання сімейних зв’язків поколінь.
   Перша лялька-мотанка була виготовлена більше 5 тисяч років тому. Такі ляльки можна знайти в багатьох країнах світу. Не одну тисячу років тому лялька-мотанка увійшла і у життя наших предків. Ще за часів Трипілля робили ляльки (з глини). 
   Лялька-мотанка приходить у наш світ у якомусь образі, створюється з певною ціллю. Її виготовляли із різними побажаннями, наділяли різними символічними значеннями: на щасливу долю, гармонії людини з природою, на успіх і здоров’я, на добро і злагоду. Створювалися ляльки і для події чи свята: зустрічі весни (ляльки-веснянки), шлюбу (ляльки-нерозлучники), Великодня (ляльки-вербниці). І обов’язково, ці обереги несуть у собі позитивну енергетику.

   Для виготовлення ляльок служили колись та служать й досі натуральні матеріали (сіно, солома, дерево, трави, сухе листя, насіння, зерно, кукурудза). Прикрашали мотанку народними орнаментами та вишивкою. Мотанку робили із старого одягу – спідниць, вишитих сорочок членів родини. Власне, тому українська мотанка позначена регіональними ознаками тієї місцини, де її виготовлено.
   Мотанка виконується виключно шляхом намотування, не має обличчя і несе в собі тепло людських рук, любов і турботу, з якою створена… Голова називається «куклою». Для неї шматочок тканини складається вузенько (як пасок або крайка), а тоді згортається «рулетиком» і обмотується тканиною. Голову (куклу) приєднували до колодки, до трісочки, до кукурудзяного стебельця — будь-чого.
   «Куклою» величають і перший обжинковий сніп, закручений в особливий спосіб. Таке ж наймення у дитячої «пустушки» — хліба, загорнутого в полотнинку (її раніше давали до ротика немовляті). Нею дитину заспокоювали, до того часу доки не винайшли соски-пустушки. Згодом, коли дитя підростало, йому потрібно було чимось бавитися. От примотували до «кукли» ще шматочок тканини у вигляді спіднички. Така лялька могла і не мати рук. І що важливо, мотанка не мала і не має ніг. Також над колискою дитяти вішали зайчиків-мотанок, а в середину клали якиїсь смаколик. Від цього і пішов вислів: «це тобі зайчик приніс» чи «гостинець від зайчика» .
   Лялька-мотанка ні в якому разі не шиється, не проколюється голками чи шпильками – виключно мотається. Звідси і назва - МОТАНКИ. Голку можна застосовувати лише при виготовленні одягу для ляльки і ні в якому разі не пришивати нічого до самої лялі! І Не колоти її!
   Вважається, що лялька має сильну енергетику і здатна оберігати як окрему людину, так і всю оселю. Тому часто її вішали над дверима. Також ставили на покутті. Особливими українські мотанки також робить і той факт, що лише жіночі образи та інколи дитячі, чоловічі ж образи простежуються лише як доповнення до ляльки. Така особливість обумовлена важливим місцем жінки в світосприйнятті предків.
   Мотанки, які мати передавала своїй дочці, дівчина, після одруження брала до свого нового дому. Їй дозволялося й далі гратися із ляльками. Наші предки вважали, що так швидше у молодої пари народяться діти. Коли немовля з’являлося, мати клала до колиски ляльку, яка оберігала вже нового нащадка роду. Інколи ляльки-мотанки робили і з конкретною метою. Наприклад, щоб викликати дощ у посуху чи для доброго врожаю. Робили їх, щоб вберегти людину від недуги. Часто в середину ляльок клали цілющі трави від хвороб. Зазвичай такі ляльки, після того, як вони виконували свої місію, спалювали.

   Ще не так давно на капоті машини молодят ми могли бачити гарно вбраних ляльок. Нині, щоправда, віддають перевагу просто квітам. А у давнину ляльку прив’язували до підводи, на якій їхали молоді вінчатися. Та ця мотанка була особливою: ляльки зображали чоловіка та жінку. Проте руки у них були спільними (ляльки-нерозлучники). Це символізувало любов та злагоду у майбутньому подружньому житті. Адже з моменту вступу в шлюб жінка і чоловік ніби ставали одним цілим. 
   І зовсім немає значення чи створилася лялька нашвидкоруч для забавки дитині чи як важливий оберіг, чи подарунок до свята. Кожна така лялька, була тай лишається унікальним витвором майстра. В сучасних умовах мотанки, на жаль, втрачають той глибокий, трошки магічний зміст. В переважній більшості їх використовують як колоритний елемент інтер'єру, звичний сувенір.
   Загалом створення такої ляльки може перетворитися на захопливе заняття для дорослих та дітей, а результат допоможе відтворити рідні традиції та створити унікальну річ.
   Як би там не було, проте мотанка все ж зберегла в собі певні сакральні знання та силу. Такий сувенір, особливо виготовлений власними руками, може стати родинним оберегом та родинним спадком, котрий ввібрав в себе вікові знання.
   Моє захоплення мотанками розпочалося із подарунка подруги, що і надихнув на створення першої льльки. Це був ангелочок, який я зробила для сина в школу. Мотанкарством займаюсь не так давно. Більшість своїх робіт я подарувала рідним та друзям. Можливо, не награлася ляльками в дитинстві.... Хоча ще й досі вважаю себе дорослою дитиною.
   Мотанки приваблюють мене своєю магічністю. А ще хочеться вивчати та популяризувати Україну і все українське, адже ми маємо чим пишатися. Ми чудовий народ з великою історією і багатими традиціями. Я дуже люблю свою країну, свій рідний край, свою Пляшеву, яка і відіграла важливу роль у моєму світосприйнятті.
   Загалом мотанкарство – це не єдине моє захоплення. Ще з дитинства пробувала писати вірші, іноді малюю, захоплююсь декором. Без творчості не уявляю свого життя. Подобається створювати щось власними руками, старим речам надавати нового значення, працювати з натуральними матеріалами. Ручна робота – це завжди унікально та неповторно. Та й найцініші подарунки - зроблені власноруч і подаровані від щирого серця.
   Жодних секретів у виготовленні мотанок немає. Я просто насолоджуюсь від ремесла.

   Проте, найбільшим моїм досягненням у житті є ДІТИ. Я їх безмежно люблю. А також люблю своїх рідних і близьких, друзів. Люблю тепло, красу, квіти, гірку каву,запах сосни, щирі обійми, природу, добро, життя і навіть роботу. Люблю любити, люблю жити. Люблю все, що роблю. Все що роблю – надихає. Ненавиджу: біль, байдужість, злість, агресію, війну. Вірю в казку. Постійно шукаю себе і відповіді на питання.
   Хотіла б, щоб всі були щасливі, бо людина народжена для щастя. Мрію зробити світ хоч на крихту кращим. І, якщо тобі не дарують квіти – посади сад.

Марія Лев