Важко повірити, що нашій школі вже незабаром виповниться п’ятдесят років.
  Школа для кожного з нас стала другим домом, у ній ми провели свою безтурботну юність. Це надзвичайне місце, де нас оберігали від турбот і завжди могли зрозуміти. Тут нам віддавали найважливіше – знання і настанови. Хоча одну настанову ми сприймати не хотіли. Нас наполегливо просили – не спішіть дорослішати, встигнете, а ми не слухали. 
 Здавалось, що десять років це так довго, але час невпинно йшов. І все, що залишилось від шкільних років - це знання, вірні друзі та приємні спогади про час, який ми провели разом з однокласниками і вчителями. Про кожного із вчителів ми можемо сказати тепле слово. Вчитель – це особлива людина, яка вміє підібрати правильні слова у спілкуванні з дитиною, щоб виховати її чесною, доброю і працьовитою. Але важко сказати щось про вчителя, котрий разом з тим є твоїм батьком.
  Ткачук Василь Савович - був простим сільським жителем, він народився 9 серпня 1933 року в селі Перевередів Млинівського району. Ще дитиною бачив війну. А далі життя нічим не відрізнялось від життя усієї радянської молоді - спочатку служба в армії в ракетних військах, а потім навчався в Дубенському педучилищі. В 1957 році вітав своїх перших учнів у семирічній школі села Козирщина Демидівського району (нині Млинівський район). Навчав дітей найбільш цікавому предмету – географії. А за рік направили у Вербенську семирічну школу. В 1958 році продовжив заочно навчання в Ужгородському державному університеті.
  Молодий та ініціативний Василь Савович, в 1962 році почав працювати директором Пляшевської восьмирічної школи. Школа була маленька, а дітей багато і заняття проводились у дві зміни. Саме тоді було вирішено побудувати нову школу.

  Тяжко навіть уявити скільки біло витрачено сил і часу на погодження всіх планів та дозволів на будівництво. Це була справа всього села! І після усього зробленого прийшла звістка з відділу освіти - або вступити в партію, або залишити місце директора школи. Василь Савович не змінив своїм принципам і з 1969 року почав працювати заступником директора, а потім звичайним вчителем географії, української мови та літератури. 
  Вчителем пропрацював до 1993 року (36 років), кожного ранку він зустрічався зі своїми учнями у світлих й просторих класах, а ввечері перевіряв зошити, розробляв плани та писав тези. 

  Ніколи не сидів без діла – побудував дім для родини, допомагав рідному колгоспу, нікому не відмовляв у помочі. Завжди веселий та енергійний, таким він й залишився в нашій пам’яті. 
  Рябошапка Віра Марківна народилася в 1935 році в селі Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області. А в 1941 році через війну - евакуація в містечко Муром під Москвою. Голод, тиф, смерть молодших братів - це все випало пережити на долю маленької дівчинки. Якою великою радістю було повернення до рідної домівки в 1943 році. Хоча й там після війни були лише розорення та голод. Ніколи не забудеться її розповідь про млинці з кінського щавлю замість хліба... 
  Попри всі тяготи, жага до знань допомогла їй пережити важкі моменти життя, і в 1954 році вона вирішила стати вчителем.
  Маленька з довгою косою, завжди усміхнена, саме такою приїхала за тисячу кілометрів в село Вербень молода вчителька Рябошапка Віра Марківна після закінчення Одеського державного педагогічного університету навчати дітей красивої іноземної мови – французької, мелодійної та співучої, як і наша українська. Це було в серпні 1959 року. За шість років – стала заступником директора Вербенської семирічної школи.

  Побравшись з Ткачуком В.С., вона вирішила підтримати чоловіка у його справі, і в 1965 році перевелась вчителем французької та німецької мови в Пляшевську восьмирічну школу, де пропрацювала аж до виходу на пенсію в 1992 році. 
  Важко сказати, якими вчителями були Ткачук Василь Савович та Ткачук Віра Марківна, бо вони наші батьки. За це скажуть ті, кого вони навчали…
  Зараз проходячи біля школи, з якою у нашій родині пов’язано все життя, ми не можемо не замилуватися соснами, які у свій час висадили учні нової школи. Життя триває і маленькі саджанці за 50 років стали могутніми деревами, а ми стали дорослими людьми.

Ткачук Василь Васильович, 
Ткачук Тетяна Василівна,
випускники Пляшевської середньої школи