Південно-західна околиця Пляшеви,
де знаходилася польська колонія (осада)
Поблизу Пляшеви за часів Польщі знаходилась військова колонія Пляшева-Королевська. Ще досі побутує серед жителів села топонім "Осада". У ній проживали польські солдати, які відзначились у попередніх війнах. Налічувала осада 11 господарств, а виникла на землях маєтку Анни Граббе. Осадники дістали 193 га землі. У селі Острів налічувалось 21 господарство поляків [1]. Зокрема, осадниками були:
Францішек Цвайна, сержант. Дружина Броніслава і два сини: старший Едвард, гімназист, помер в Обілі; молодший Чеслав ходив з милицями;
Міхал Чая, плутоновий. Дружина і троє дітей. Старший Йозеф був чудовим читачем на всіх шкільних гуляннях. В господарстві Чая працював житель Пляшеви Іван Трачук.
Станіслав Гузік, плутоновий. Мав дружину Станіславу (померла в Обілі з новонародженим сином) і трьох синів: Йозефа, Зигмунта (помер в Обілі) і Юрека;
Францішек Кедронь, бомбардир. Дружина Розалія та її брат, дві дочки: Марія і Тереза;
Себастьян Млечко, канонір. Дружина померла дуже рано, залишивши двох дітей - Марію і Еміля. З його другого шлюбу було два сини. Дружину і дітей депортували. За деякими свідченнями, Млечко втік, але стодолу, де він спав, підпалили, і він загинув;
Пасендорфер Едвард, поручник. Старожили згадували, що він працював заступником війта у Теслугові;
Заяц Антоні, плутоновий;
Анджей Мачерчик, плутоновий. Дружина і троє дітей: Владислав, Марія, Броніслава.
Є інформація про те, що у тій колонії проживав Мечислав Лінде, досить відома особа [2, 3].
Майже всі осадники були вивезені в Сибір у 1940 році. За спогадами очевидців, лише Пасендорфер зміг утекти.
Йозефа Корнецька, донька Міхала Чая,
мешкала в колонії у Пляшеві
У інтернеті вдалось відшукати спогади Йозефи Корнецької. Вона народилася 23 грудня 1927 року в Берестечку, в сім'ї легіонера Міхала Чая, який після Першої світової війни отримав земельний грант на Волині і зустрів там свою дружину. Юзефа був другою з трьох дітей. Батько керував господарством у поселенні Пляшева.
"... [Ми проживали] у селищі Пляшева біля Козацьких могил, де Богдан Хмельницький зазнав поразки. До цього дня є прекрасний музей... у мене є фотографія. Було багато [осадників] з Подхале, Гдов, Ліманова, Живця, Йорданова, Халлерці. [Проживали у] Пляшеві, Oстрові, Речині, Колонії Митниці, з якої походила моя бабуся. Тато - він був ковалем за професією - побудував кузню, цегельню, бо хотів зробити іншу хату. Він все робив сам. У мене було прекрасне дитинство. У нас була школа біля молочарні. Туди було ходити півтора кілометра. Взимку кожен осадник, а нас було десять(родин) осадників у Пляшеві, то кожен осадник по черзі відводив дітей до школи. А потім побудували красиву школу в Острові. Вона була такою: вона мала такий червоний дах, у неї були такі галереї, були балкони, плетені очеретом. Ще пам'ятаю про нову школу, у Пляшеві. У ній не було лав, тільки столи з ящиками, стільцями. Чудова була школа. А раз пішла до школи сама, і між Пляшевою і Островом впала у меліораційний рів у сніг. Всі вже прийшли до школи, а мене нема! Вже шукають всюди, а мій пес Бекас прибіг і не міг витягнути мене звідти, і привів людей, тоді вже мене витягнули, а вже смеркало.
Як помер Пілсудський, то тато поїхав конем на похорон, він мав форму, зброю, брав участь у парадах. Коней було п'ять. Всі осадники дуже доглядали за кіньми, розчісували гриви. Коні були дуже вишколені. В осаді взимку були вертепи, "театр" був, поселенці ставили: "Страсті Господні", колядки. Була бібліотека, взимку її завжди читали. На маївку всі друзі їхали да нас, ми йшли на луг на пікнік. Там ще були ті козацькі могили, торф'яні болота. То ходили ще на майовку до Цвайни, або до Млечка, то були такі господарі. А ще було два брати, Пассендорф, вони мали 40 гектарів поля. У них був чудовий особняк, гарний парк, через це вони любили, щоб їх відвідували.
У нас була молотильна машина, спершу на кірат, а пізніше була на моторі. Тато навчав місцевих жителів, як нею користуватись. І він ніколи не брав грошей, брав тільки зерном. Була ще житниця, і не було стелі, а тільки крокви і дах. Як свиню на Різвдо заколять, то вішали там шинку і ковбаси. У хліві було багато свиней, кожна свиня мала свою загорожу, а з боків були коні, спиною до зерносховища. Колодязь був гарний. Багато кормів заготовляли. Корови, наприклад, взимку годували тільки конюшиною, яка складалася і посипалась сірою сіллю, тому вона не цвіла і не охолоджувалася. Але перше, що корова отримувала взимку - це відро теплої води, потім цілого буряка.
... [У Пляшеві] жив українець Косцюш. У нього було п'ять синів та дві дочки. У нього була прекрасна ферма. Коли переселенці виїхали на Берестечко, він орендував дві ферми, сини одружилися і там перебували. І він був також на державній службі. Завжди на Козацьких Могилах 1 травня з синами пускав голубів з червоною стрічкою. Поліція переслідувала його. Мама йому казала: - Пане Косцюш, навіщо вам це потрібно? У вас є така хороша власність, державна робота. Доньки - вже одна вийшла заміж, інша скоро вийде. Два сини - господарі. Що ви хочете? Це так погано для вас? Що ви? - А, пані Чайова, я все одно буду мати самостійну Україну. Ви розумієте? Ще буде сонце світити для нас" [4]. Потім родина Чая перебралася у Берестечко. Більше спогадів Йозефи Корнецької про нашу місцевість можна прочитати на відповідному сайті (потрібно зареєструватись).
Джерела:
1. http://pbc.biaman.pl/dlibra/publication?id=8352
2. http://www.wastan.pl/biblioteka/zbior/pdf/osadnicy_wojskowi.pdf
3. http://www.kresyfamily.com/sec-060--ostrow----pleszow-tais.html
4. https://relacjebiograficzne.pl/audio/120-jozefa-kornecka5
Орест Гончар, учень 11 класу
Статті про історію села Пляшева |
