Мама, матінка, Берегиня… Хіба є щось прекрасніше, чистіше і святіше? Тому і складають письменники хвилюючі твори про чуйне материнське серце і безкорисливу любов, про натруджені руки і недоспані ночі. Шанування матері – один з найсвятіших обов`язків людини і неоплатних боргів дітей. А ще людство і держава здавна шанують матерів, котрі народили, виростили та виховали п’ятеро та більше дітей. І серед високих державних відзнак найпочеснішою нагородою є звання "Мати-героїня". Такою матір’ю є жителька нашого села Друзюк Галина Федорівна. Звичайно, у неї як і в кожної з матерів – своя жіноча доля, свій шлях, свої болі й переживання, свої роздуми… 
  Галина народилася 17 березня 1947 року в багатодітній родині Катерини та Федора Михальчуків. Вона була найстаршою донечкою, а тому доводилося і по господарству допомагати батькам, і дивитися за молодшими трьома сестрами та братиком. Тепер з легким сумом згадує доволі нелегке дитинство: і їжі не було вдосталь, і одежини, і до школи приходилося ходити по бездоріжжю, не зважаючи на ніякі чи то погодні, чи сімейні перипетії (жили на околиці села, а школа знаходилася у зовсім протилежному кутку).
  В 1962 році, відразу по закінченні школи, Галина розпочала свою трудову діяльність у місцевому колгоспі. Жвава дівчина не цуралася ніякої роботи: працювала і нянею в колгоспному дитячому садочку, і телятницею, і допомагала своєму татові, фуражиру, який теж працював на тваринницькій фермі. Якось, каже, що і самій доводилося косити і підвозити корм, бо тато захворів… То була надміру важка праця, без вихідних і свят, з ненормованим графіком.

  У 1965 році Галина поїхала у м.Львів, щоб продовжити навчання. Там закінчила бухгалтерську школу і отримала свідоцтво про те, що здобула фах бухгалтера.
  А вже у 1966 році народився первісток – син Віктор. Доля була щедрою, даруючи Галині раз по раз радість материнства, – діточки у молодій сім’і Галини та Олександра Друзюків народжувались одне за одним. У 1969 році народився син Олег, у 1970 – син Ігор, у 1972 – донька Антоніна, і в 1975 – наймолодша – Наташа. Материнство гартувало молоду жінку, але материнська праця приносила радість серцю матері, бо воно, серце, є джерелом прощення, чудес, милосердя і невичерпної любові. Дітки підростали, і знову потрібно було йти працювати на колгоспну ферму. Та Галина роботи не боялася, працювала спочатку телятницею, а потім дояркою до виходу на пенсію у 1994 році.

  Всі діти закінчили Пляшевську середню школу. Хлопці відслужили в лавах Радянської Армії.  Віктору довелося брати участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згодом повернулися до наймирнішої і найважливішої серед усіх професій у світі – професії трудівника села й поля.  Старші Віктор та Олег працювали шоферами у колгоспі. Ігор, закінчивши Демидівське ПТУ, також отримав професію водія. Дівчатка ж освіту здобували далеко від отчого дому. Антоніна закінчила медучилище в м.Дніпропетровську (Дніпрі), там вийшла заміж. Тож далеке місто тепер стало рідним. Наташа закінчила Львівський національний аграрний університет, здобувши спеціальність бухгалтер-економіст.
  Всі діти в цій родині виросли чуйними людьми, працьовитими та достойними громадянами нашої держави. Створивши власні сім’ї, вони зберігають в них добрі традиції та затишок батьківської оселі. Мати Галина та батько Олександр повсякчас допомагають вже дорослим дітям мудрими порадами у родинному житті, суспільній діяльності. 

  За свій материнський подвиг Указом Президента України від 12 травня 2012 року  Друзюк Галині Федорівні присвоєно почесне звання «Мати-героїня». Та найбільшою нагородою для мами Галини є подаровані дітьми 14 внуків та 2 правнуків. Хоч порозліталися діти у різні міста і села, та на великі свята батьківська хата наповнюється гамором, дитячим сміхом – діти повертаються додому. І немає тоді для матері найбільшої радості… А поки – з ніжністю в очах переглядає сімейні фото, доглядає кімнатні рослини, у яких кохається, і чекає, чекає…

Сьомак Л.Я., заступник директора з навчальної роботи