Як тепер, так і колись, сільські діти завжди допомагали батькам трудитися в полі чи по домашньому господарству. Так було і за часів колгоспу. Діти допомагали своїм батькам на фермах , в полі чи на луках. Деякі старшокласники на літніх канікулах працювали на жнивах. За що на святі першого дзвінка отримували від правління колгоспу подарунки.
 Однією із таких дітей була наша односельчанка Ткачук Ганна Іванівна. Хоч вона і більшу частину свого життя пропрацювала в історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви», але все ж таки добре знає що таке праця в колгоспі.
 Ганна Іванівна розповідає: "Мені, як і іншим сільським дітям часто приходилось допомагати своїй матері сікти і проривати цукрові буряки, а восени також і копати (усміхається). То тільки в пісні гарно співається "буряки рядочками стеляться листочками наче наче море води розлива". А в дійсності щоб буряки стелилися рядочками, то приходилось добре потрудитися. З сапкою в руках просікти чи прополоти 3 а то й більше гектари цукрових буряків було не легко. Тому тим, хто був у буряковій ланці часто допомагали діти. І хоча сікти буряки було справді дуже  важко, але ми отримували задоволення від того, що разом з дорослими могли їхати у відкритому кузові вантажного автомобіля на поле".

 Вона з посмішкою згадує: "Працювати на полі було не так уже і нудно, адже інколи там траплялися дуже кумедні історії. Пам’ятаю, одного разу я і сестра Надя поїхали допомогти мамі. Червневе сонце пекло нестерпно. В білих косинках, легких літніх платтях як і всі члени ланки. Вже біля машини, якою ми мали їхати в поле, мама сказала, що добре було б взяти з собою гусячий жир, щоб ним намазати руки і плечі,щоб не було сонячних опіків. Я вернулась до хати по жир, який стояв у маленькій баночці в холодильнику. Знаючи, що гусячий жир жовтого кольору, я взяла з холодильника першу попавшу мені на очі баночку із чимось жовтим. На полі, просікши по кілька рядочків, сестра попросила мене намастити їй плечі жиром. Я так і зробила, хоча отой жир видався мені якимсь густим. Через декілька хвилин над нею стали кружляти мухи і інші комахи. Надя тільки те робила, що відганяла мух то справа, то зліва. Коли ми попробували той жир, то виявилося що то був мед. От така весела пригода трапилася з нами в полі. 
 Взагалі я завжди дуже любила допомагати матері. Тому, вже пізніше коли моя мама працювала дояркою на фермі, я залюбки допомагала їй доїти корів. А зацікавлення у мене було особливе. Мама мого однокласника Павла була також дояркою і ми з ним часто змагалися хто більше видоїть корів, хоча доїти приходилось руками. Робили ми це добросовісно, бо наші мами потім нас перевіряли.
 Мої батьки за працю в колгоспі не мали високих урядових нагород. Але я точно знаю, що кожен хто колись та й тепер добросовісно трудиться в полі чи на іншій роботі заслуговує найвищої похвали і пошани".
 Ось таким було дитинство Ганни Іванівни. А мені на завершення хочеться побажати їй довгого життя і щастя, хай біди оминають її і нехай завжди буде мирне небо над головою.

Анастасія Ткачук, учениця 9 класу