Спогади Починюка Олександра Миновича (1927 р.н.) 

28 жовтня 2018 року

Про дерев'яну дорогу у Пляшеві:
Тут була (теперішня вулиця Івана Богуна). Коло каплиці була, та дорога, а тут вже розібрали. То дерев'яну дорогу робив ще цар.
Про хутори Бондарівку та Кущик:
Звалася Бондарівка, бо якась та звалася Бондарівна. То ще Вараніцька Васька співала пісню "Бондарівна". І так її назвали Бондарівка. А Кущик - то там корчі були, ніхто там не був, одні корчі були. А один поставив хутора - то назвали Кущик.
Різне:
Ми ще колись жили в селі, там, де Давид. Там студня, то її ще батьків батько поставив. То їй вже багато літ. А ще було - цигана зловили, злодія, то клали вогонь на грудях, щоб признався... Вовк (прізвище) старий молов в млині, то дали йому поле, там хатів не було... Ще Лукашевіч старий, Степанка жила... А ті всі приїжджі поставилися, їх не було. Під час війни приїхали і поставили хати. Там одні корчі раніше були (йдеться про вулицю Орлова). 
То ще за Польщі мій батько мав одного коня і з Лукашевічом спрягалися і обробляли землю. А потім перейшли на хутір, бо там тісно було, бо ще Давид жив. А ото де хлів Якубів, то наша хата була там. Там де Давид жив, то все хазяйство вкупі було, то ми вже поділилися і батько пішов на хутір. А нас було дітей дев'ятеро. По двох жінках. Була Шаули Трохима сестра за перву жінку. Мати вмерла, то батько мав взяти іншу жінку. Дитина півроку, то треба було доглядати. Яке те женіння було?
А ще американець мав магазина (зараз сквер у центрі села), то моєї жінки дядько. То він там був, і приїхав сюди. Бо йому тут добре було. Там хатинка була. Телефон був вздовж села. 
В лісі була могила, а там хрест. То ще Гаврило, мій брат, муляр поставили пам'ятник (пам'ятник воякам, загиблим у І Світовій війні. Встановлений в урочищі Камінчики на березі Стиру). 
Про стару школу:
Нас було дев'ятеро хлопців в класі. Сестра Валіна ходила до школи, Оля Минова, дві дівчини було тільки, а сім хлопців. Було ще сімох приютників. Корови вони пасли. Співали в хорі, їх вчили побожного всього. Жили в будинку, там кімнати були, все як має бути. Годували їх. Дві монашки варили їм їсти. Пісне варили все. Корови мали, коні, землю обробляли. А поганяв коні батюшка, то кірат зловив за ногу, то одрізали ногу йому. Калістрат його звали. То він правив, а було їх певно, що з десять. По черзі правили. Все молотили, робили самі.  А їздили на Йордан, то збирали книші. Такий довший хліб. Як ходив батюшка святив то кожна жінка давали того книша. Зараз гроші дають, а тоді книші давали. На фуру клали, то мали вже, що їсти. А на Проводи виносили хліб, грошей не брали, тільки булки.
Про події ІІ Світової війни:
В армію забрали в сорок четвертому році, в квітні. Забрали в Уфу, був у Пензі, Володимирі. Був в армії сім  років. Нас везли в Польщу, то кінчилася війна. Варили борщ кропив'яний, яєчним порошком заправляли. Не було в нас сала чи м'яса. А як навчалися, то найдеш де яку травичку - то з'їдаєш. Не дуже кидались на те, бо як кинешся, то зразу живіт болить, то помирали. А я не курив. То хлопці давали пайку хліба, а я пайку куришків. 
А прийшли совети, то дуже наглі були, бідні такі. 
В Мельницькому лісі впав літак, туди, до Сидора. Кишки висіли на гіляках. Каська небожка ходила, то найшла парашута, чоботи. То оддала до Острова, тим, що багато жили, Дикунам. То Каська дала йому ті чоботи льотчицькі, а він дав дуба їй на хату. 
Бідні були ті Каські... Було два хлопці - Петро і Володька, на фронті обидва загинули. Ліда залишилась...
За Польщі копали торф. То люди копали коло Гайку, я ще копав.
На Митниці -  туди бомбили вже наші - німців. А ми сиділи на Кущику. Снаряди летіли, де Бондарівка. Вже наші прийшли, ще стріляли, то ми вже повтікали на Глибоку (Глибоку Долину). 
А Рудках танки стояли наші підбиті, погинуло там багато. Там син Грицька Дарчиного погинув, розбирав снаряда. А потім танки забрали. 
А ще за річкою впав літак. Там де ото хата, ті Мацки, тільки з там того боку він впав. Сюди, ближче, там де Чирський, там за ним впав літак.
Ті німці зразу прийшли, то цукерки давали. Я сам прийшов туди, де Починки жили, там кухня була, то вони там були, то цукерки давали. А вже потім - то стали зліші. А зразу - то були файні, вбрані гарно. Їдло в них таке було пахнюще. Кажуть, що консерва по сім років лежала, що можна було їсти.
Була на Курасівщині мурована каплиця, я їздив коло неї. То за Польщі вона була. 
Там цегольня навіть була, цегла така широка, велика. Як каміння. 
Вивозили осадніків в сороковому році, на Сибір. Вони багаті були. В них з села робили люди. Багато служили. Молочарня була, туди люди молоко звозили. А потім зробили з тої осади колгосп. Були там Солонівські поля, то та каплиця недалеко була, в ту сторону. 
Копали окопи на Бондарівці, там де Гачків ліс. Там був госпіталь. То той ліс скорчували. 
Був будочник (наглядав за дорогою). З тої сторони був один будочник, а з цієї вже казали наш. Син того будочника ще є, живе.

Спогади Олександри Григорівни Залевської (1930 р.н.)

5 травня 2015 року

Чи пам'ятаєте ви, що було, коли на початку війни у село прийшли німці? Як їх зустрічали?
Чого ж не пам'ятаю. А хто їх зустрічав? Прийшли, як почалася та війна, і кажуть, що вже німці в Берестечку. Вони дуже хутко йшли. Ми там були на "Осаді" (польське військове поселення біля Пляшеви), то вони до хати прийшли, розклалися з тим своїм всім барахлом, бо в них дуже було багато такого всього. А потім до них хтось щось сказав і вони швидко зібралися, після чого пішли далі. А вже як назад йшли то були дуже наглі. Подерті, шинелі на плечах несли. 
Чи були бої поблизу Пляшеви?
Якось йшли вони дуже легко. А ото там літак впав за Мазуром, то там така яма була... Але точно не скажу чи то німецький, чи радянський... А ще в Мельницькому лісі впав, то казали, що там ще кишки на деревах висіли. Чула, що так говорили. А ще був танк, там, де автобусна зараз, де з Берестечка йде, то так в лівий бік, сюди до "Осади" то підбитий танк стояв, над дорогою так.
Чи залишилася влада після того як німці пішли далі у наступ? Як до людей ставилися?
Звичайно, що була. Дуже погано до людей ставилися. Ходили палицями по каструлях калатали. "Яйка, мліка, давай". Забирали все, що було.
Хто тоді керував у селі?
Тоді головою був Нестор Невинний. То ми ще сиділи в хаті "поручніка", то він прийшов до нас і сказав, щоб за 24 години вас тут не було. То ми пішли в ту молочарню, що там під Островом була і вже там жили. А кожної ночі бігали у полі ночувати, у ямі, бо боялися бути вдома. Бо там на Митниці вогні палили, що страшно було дивитись. То ще Єва Гороховська і Палажка Шкорбатюкова приходили до нас і ночували.
А після війни хто керував?
Певно що Борис (Дмитрук), чи головою колгоспу чи сільради не знаю. Примусово брали у колгосп, все забирали.

Записав Орест Гончар, учень 11 класу

Статті про історію села Пляшева