Пляшевська  загальноосвітня школа має довгу і цікаву історію. І, хоча ювіляркою є наша, сучасна школа,  – освітній процес в с. Пляшева відбувався ще за часів панування Польщі. 
  19 жовтня у 2018 року учні 9-11-х класів Пляшевського ліцею стали учасниками незвичайного уроку історії, що мав на меті знайомити старшокласників з історичним минулим, історико-культурною спадщиною рідного краю. Петро Андрійович Ремесник, директор ліцею і вчитель історії, представив гостей: Мар’яну Сергіївну Юхимчук, молодшого наукового співробітника відділу історії НІМЗ «Поле Берестецької битви», та Володимира Юрійовича Федорчука, в минулому – викладача Бродівського педагогічного коледжу, заступника Генерального директора ТОВ «Кнауф Гіпс Скала» і просто нашого односельчанина.

  Мар’яна Сергіївна познайомила всіх присутніх з цікавою та малодослідженою сторінкою  – історією дитячого притулку, у якому виховувались діти-сироти під опікою монастиря на «Козацьких могилах» в 20-30 роках ХХ століття. Завдячуючи спогадам старожилів, стало відомо, що він знаходився неподалік сучасної школи (на місці садиби бабусі Степаниди). Історик розповіла, що створенню сиротинця слід завдячувати Почаївській Лаврі та настоятелю обителі архімандриту Малюті Дамаскіну, з турботи і допомоги якого притулок розвивався. На той час село Пляшева і сам скит входив до Дубнівського повіту Волинського воєводства. За переписом 1921 року, в селі налічувалось 96 дворів і 639 жителів, в притулку проживало 27 дітей-сиріт, а братія монастиря налічувала 21 людину. У ці важкі часи притулок був єдиним порятунком дітей, і потрапити туди було доволі важко. Його вихованці мали можливість ходити до школи і отримувати освіту, хоча школа знаходилася на іншому кутку села – на березі  річки Стир. 

Діти-сироти з монастирського притулку. 
с.Пляшева, 30-ті рр. ХХ ст.

Приміщення дитячого притулку у Пляшеві

  Дитячий притулок при Георгіївському скиту на «Козацьких могилах» відіграв важливу роль у житті його вихованців та працівників. Адже діти-сироти у той важкий час мали майже все необхідне. Вони були забезпечені, хоч і не в повному обсязі, одягом, їжею, були доглянуті, а також отримували належне виховання та освіту. Він просто допоміг їм вижити.

  Володимир Юрійович Федорчук поділився спогадами про свого батька Юрія Костянтиновича Федорчука, котрий у далекі 30-ті роки був учнем Пляшевської школи. Йому довелося навчатися у Польський період школи. Українські школярі в цей час змушені були навчатися польською мовою. Таким чином,  шляхом знищення культури і національних традицій українського народу тогочасний польський уряд намагався полегшити шлях до повної полонізації.

  Учасники сьогоднішнього уроку з цікавістю розглядали документ Юрія про закінчення школи із зазначенням оцінок. Не менш цікавим, було подивитися на зошит з письма Володимира Юрійовича (учня 2 класу Берестечківської школи), який він бережно зберігає як зразок відмінної каліграфії.

  В кінці уроку старшокласників підвели до роздумів над важливими питаннями сьогодення та історичного минулого. Володимир Юрійович Федорчук формулював свої думки таким чином, що діти переконувалися у необхідності усвідомлення себе частинкою нації, на долю якої випали дуже важкі випробовування та боротьба за право на життя, розвиток та процвітання на своїй рідній землі, незалежно ні від кого. А щоб бути гідними громадянами своєї держави, необхідно докладати чималих зусиль, здобуваючи належну освіту.
  Адміністрація ліцею дякує і Мар’яні Сергіївні Юхимчук, і Володимиру Юрійовичу Федорчуку за подарований час і змістовну зустріч. Окрема подяка Володимиру Юрійовичу за подаровані книги учням ліцею із власної бібліотеки.

Лариса Сьомак, заступник директора з навчальної роботи