Відступає ніч з темряви, що поступово стає сірою, визирає сонце. Небо на сході світлішає. Навколо тиша.
 На годиннику 5-та година ранку. В одній з хатинок села, що знаходилася на хуторі, загорілося світло, і за декілька хвилин з хати вибігла маленька, тендітна дівчинка, котрій на той момент було лише 15 років. Якщо хтось подумає, що вона прямує до лісу по ягоди чи гриби, то ви дуже сильно помиляєтеся. Вона прямує на роботу. Так, саме на роботу о 5-ій годині ранку.
 Сьогодні я хочу вам розповісти про свою односельчанку Катерину Степанівну Яворську, якій зараз 70 років. 
 Давайте повернемося у далекий 1961 рік, у роки юності  баби Катерини.
 5-та година ранку, а вона біжить на роботу. Такою молодою, щойно закінчивши школу, вона тяжко працювала. Їй потрібно було заробляти гроші на сім’ю, адже її мама була хворою. Вона мусила якось жити, щось їсти, піклуватися про себе і хвору маму.
 Працювала вона у колгоспі 25 років на посаді ланкової, працювала важко. З її розповіді я дізналася, що на кожну жінку давалося 5 гектарів цукрових буряків, які вона мала обробити сапкою, а восени – почистити і навантажити на машину габлями.
 Одного разу взяли у Катерини документи  та відправили у Київ. Жила вона у Червоноармійському районі, з цього району було подано документи шести осіб, рекомендованих для нагородження. Через деякий  час її попросили приїхати в Київ, щоб розповісти про свою роботу. Повернувшись додому, Катерина неочікувано почула по радіо репортаж про себе як ланкову, котра виростила 50 гектарів цукрового буряку.

 Прийшовши в сільську раду, вона дізналася, що її нагороджено  Орденом Трудового Червоного Прапора, пізніше вручили грамоту за активну участь у діяльності комсомольської організації. Також фотографію Катерини Яворської розмістили  на Дошці  Пошани, два рази її обирали депутатом районної ради. Була вона в молодості не лише працьовитою, але й мала  багато різних здібностей: вишивала, брала участь у концертах та фестивалях.
 Проте з цих років бабі Катерині найбільше запам’яталося те, що вона дуже важко працювала. І вона бажає усім, щоб життя було довге і щасливе, щоб ніхто не знав горя. Щоб всі були здорові, а діти мали хороші знання, і щоб в Україні і по всьому світу панував мир і спокій!
 А мені на завершення хочеться скажи декілька рядків з власного вірша:

Щоб усміхались завжди люди,
Ніхто не плакав  від біди,
Щоб дощ лиш стукав у віконце,
А не гіркі сльози матерів…
Спаси нас, Боже, і помилуй,
Захисти від усіх бід.

Олеся Романюк, учениця 9 класу