Йосип (Петро) Йосипович 
Борисюк

  Скажіть, чи бувають у школі такі учні, які зовсім не люблять уроків фізичного виховання? Напевно, таких не було і не буде ніколи! Бо як же можна не любити і не хотіти бігати, стрибати, гратися м’ячами чи галасувати від емоцій, які тебе переповнюють, коли ти вболіваєш за свою команду, –тобто робити все те, чого не дозволяють робити на всіх інших уроках?! 
  Як можна було не любити уроків фізкультури з Петром Йосиповичем?! Не було серед нас таких, бо наш вчитель фізичного виховання своєю щирою і світлою посмішкою, підтримкою та вірою в наші сили та можливості назавжди завоював і наші дитячі серця, і нашу довіру. Він загартовував наші душі і тіла, вчив бути сильними, чесними і справедливими, але водночас давав нам уроки людяності, любові і терпіння. Його любили усі діти, особливо малеча.
  Суворий і строгий, справедливий і добрий – таким він назавжди залишився в нашій пам’яті. Для багатьох з нас він став рідним і незабутнім учителем.

  Він був не лише моїм учителем, а й сусідом. Пам’ятаю його життєрадісним і енергійним, з широкою та відкритою посмішкою, яка буває лише у людей з великим і чуйним серцем. На жаль, саме таким людям доля найчастіше відмірює коротке життя. Він пішов від нас – так рано і так несподівано.
  Пам’ятаю, як маленькими дітьми ми разом росли і гралися з його синами Ігорем і Віталиком. Він ніколи не скупився на гостинці та подарунки для нас. Біля його хати, посеред широкого подвір’я, ріс і ще й досі росте великий крислатий дуб, який Петро Йосипович посадив колись давно з своїм братом. Це він зробив на ньому гойдалку, на якій гойдалася і виростала майже уся наша зарічнянська дітвора. Вже давно немає тієї гойдалки…
  Вже минув 28-й рік, як нема серед нас Петра Йосиповича. Та я завжди приходжу до його могили, коли провідую на сільському кладовищі могилки своїх рідних.

Біографія

  Борисюк Йосип Йосипович народився 8 грудня 1944 року в с. Пляшева Радивилівського району Рівненської обл. у селянській сім’ї. Його батько, Борисюк Йосип Хомович, загинув під час Великої Вітчизняної війни, задовго до народження сина. У похоронці повідомлялось, що він загинув 17 вересня 1944 р. і був похований у с. Великі Курси Добелецького повіту Латвійської СРСР. Мама, Борисюк Меланія Євдокимівна, сама ростила і виховувала дітей, пропрацювавши все життя на різних колгоспних роботах. 
  В 1952 р. Борисюк Й.Й. пішов до першого класу Пляшевської восьмирічної школи, навчання в якій закінчив у 1960 році. 
  В 1961-1963 рр. навчався в Луцькому професійно-технічному училищі №18, по закінченні якого працював мулярем у Волинському облрембудуправлінні.
  У 1963-1966рр. проходив службу в рядах Радянської Армії (соціалістична Угорщина), де був розвідником-артилеристом. 

  Після звільнення в запас у 1966-1970 рр. працював на Ямницькому цементному заводі машиністом грейферного крана.
  Любив спорт, тому багато вільного часу приділяв заняттям спортом, особливо любив волейбол. 
  У 1967-1971рр. навчався на факультеті фізичної культури в Івано-Франківському технікумі фізичної культури. 
  У 1972-1973 рр. працював матросом на Естонському рибопромисловому виробничому об’єднанні «Океан» (м. Клайпеда)
  У 1970-1971, 1973-1989 рр. працював вчителем фізичного виховання у Пляшевській середній школі, де активно проводив спортивно-масову роботу, прищеплюючи своїм учням любов до спорту, виховуючи в них високі моральні і вольові якості. 
  У 1976 році поступив на заочну форму навчання на факультет фізичного виховання до Волинського державного педагогічного інституту. 

  Брав активну участь у громадському житті села. Був капітаном збірної команди по волейболу колгоспу ім. Б.Хмельницького, яка неодноразово займала призові місця в районних та обласних змаганнях. 
  Помер 20 травня 1990 року. Похований у с.Пляшева.

Скруха Світлана Ананіївна, 
випускниця Пляшевської школи, 
науковий співробітник НІМЗ «Поле Берестецької битви»