Марію Григорівну я знала завжди. Коли була дитиною, ходила ще до школи, бачила її частіше за батьків. Адже вони разом з бабусею виховували мене. Пам’ятаю її веселою, жартівливою, доброю, охайною, хорошою господинею. Вона охоче бавила мене, читала казки, розповідала цікавенні історії, вчила мудрому і вічному, завжди заохочувала до роботи по господарству – але дуже ненав’язливо (допоможи мені, я без тебе не справлюся, просто побудь біля мене…). Я завжди сміялася зі спогадів старших людей про їхні шкільні роки – вони боялися навіть погляду строгої вчительки. Боялися, проте поважали. Розуміли, що вимагає вона дійсно потрібних в житті речей – грамотності, вміння читати, рахувати, спостерігати за природою, поводитися в товаристві тощо. 
  Вона приходила до нас щодня, інколи навіть по кілька разів. Дійсно, завжди цікавилася школою – робила ґрунтовну експертизу моїх підручників, питала, чого вчать в школі, радо приходила на всі шкільні свята. І справді, школа була для неї місцем, де, без перебільшень, ця жінка провела більшу частину свого життя. 
  Народилася Марія Григорівна Підласа 18 жовтня 1923 року на хуторі Чорногорці Менського району Чернігівської області в родині колгоспників, була найстаршою з трьох дітей Григорія та Уляни Підласих. Батьки були незаможними людьми, проте над усе прагнули дати дітям освіту. Тож 1943 року Маруся вступила до Городнянського педучилища, де здобула професію вчителя початкових класів. 

  Спекотним літом 1945 року Марія Григорівна приїхала в Пляшеву. Працювала вчителем початкових класів, кілька років була директором школи, тривалий час очолювала профспілковий комітет. Гострий розум, психологічна гнучкість, комунікабельність, чудове почуття гумору та швидка реакція робили цю жінку серцем будь-якої компанії. Вона вміла блискавично згладити будь-який конфлікт, перевести сварку в жартівливе русло, налагодити контакт із найпихатішим перевіряючим: а секрет був простий – вона знала, що за маскою строгості, гордості та власної вагомості ховається звичайна дитина, яку треба погладити по голові, звернути на неї увагу, а часом і штанці підтягнути. Показовим було і ставлення до людей: Марія Григорівна завжди пам’ятала про дні народження колег, без запину могла дати відповідь на питання – хто з ким ходив до школи, який навчальний заклад закінчив, де влаштувався на роботу. 
  Це була вчителька від Бога: вміла пояснити, закріпити знання, узагальнити вивчений матеріал, відшліфувати вміння та виробити почуття гідності у своїх учнів та вихованців. Дуже тішуся, що однією із її «піддослідних» була я. З упевненістю можу сказати, що твори мене навчила писати Марія Григорівна: спрямовувала думку в правильне русло, вчила звертати увагу на деталі, прослідковувати причинно-наслідкові зв’язки. Сьогодні я розумію – це була покрокова методика. 

  Окремий досвід мала ця жінка і в театральній справі. Моя бабуся згадувала, що їй прекрасно вдавалися комічні ролі у сценічних постановках, а також і в робочому експромті їй не було рівних. Вагомий внесок зробила Марія Григорівна у справу зміцнення пляшевських родин: на весільних гостинах вона вдало підбирала собі компаньйонів, з якими надійно та надовго «приписала» чимало зятів і невісток. У такому перевтіленні її нерідко не впізнавали, проте глядачі завжди плакали від сміху, а всі «приписані» гармонійно влилися у пляшевську громаду. Це було своєрідною родзинкою весілля в нашому селі.
  Разом з дипломом і знаннями Марія Григорівна «винесла» зі стін педучилища дружбу із Марією Кирилівною Окусок. І дружба ця тривала аж 75 років. Здається, їх у Пляшевій не сприймали окремо – тільки разом. Води були разом і в радості (дівували, одружилися, виховували маму і мене), і в горі (хоронили чоловіків, батьків, допомагали одна одній у тяжкому вдовиному господарстві). Разом вишивали, ділилися рецептами дивовижних смаколиків, дивилися й обговорювали фільми, садили й копали городи, допомагали готувати весільні і похоронні гостини, практично разом (з різницею у півроку) пішли у засвіти. Царство Небесне вам, хороші люди, хай пляшевська земля буде Вам пухом! Ви завжди залишитеся в нашій пам’яті і в молитвах.

Олександра Задорожна,
кандидат філологічних наук,
доцент кафедри української мови 
та методики її навчання