Пам’ять з полиновим присмаком болю
Ти відомий сьогодні кожному –
Не ім’ям своїм, бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип'ятською водою…
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров на твоїм обличчі.

  Не із сторінок стародавніх літописів і не з легенд та переказів увірвалося у наше життя це лячне і моторошне слово – Чорнобиль. Важким колесом «прокотилася» Україною аварія на Чорнобильській атомній електростанції.
  Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни. Їхали сюди звідусіль, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.
  26 квітня 1986 року. Цей день в історії нашого народу позначений знаком біди. Аварія на Чорнобильській АЕС нагадала про те, що люди не освоїли ту потужну енергію, яку самі породили.
  Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів.
  Чорнобильський ураган вирвав людей із обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали з рідною землею. 
34 роки після аварії – спустошені міста, села залишаються незаселеними. Жити на цій території не можна буде іще через 300-400 років. А для України час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Горем і болем увійшов у наше життя Чорнобиль, що розділив долю людей на «до» і «після».

Це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять, це наш біль.
Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка
Покотилась до обрію, збурила зоряну синь
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко
Бо Чорнобиль – трава – не полин.
Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска
Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?
І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.
Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?
Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю
Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?
Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка…
Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,
І петля радіації стягує шию твою
Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба
Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

  Схиляючись перед болем Чорнобиля, учениці 11 класу Олеся Романюк та Катерина Криштоф представляють власні дописи-роздуми.

Пам'ятаймо

  У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 год 23 хв 40 с, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Почався новий відлік українського часу.
  У ці дні ми привертаємо увагу як української, так і світової громадськості до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації, — наших співвітчизників і жителів інших держав. Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров’я, а інколи й життя. Ми схиляємо перед ними голову.
Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався викид величезної кількості радіоактивних речовин з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.
Йод-131, цезій-134, -137, стронцій-90, плутоній-239, плутоній-240. Увесь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії та Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 % території України. В життя мільйонів людей увійшли слова «радіація», «зона», «ліквідатор», «відселення».
Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям. «Мирний атом» став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...
Здавна чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними місцями відпочинку, лісами, багатими на ягоди, гриби, горіхи славилась чорнобильська земля. Та тільки до жахливої ночі 1986 року. Відтоді ця земля почала називатися «зоною».
Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам’яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.

Олеся Романюк

Живим – вдячність і шана, померлим – пам’ять назавжди...

  Чорнобиль…Слово це стало символом горя і страждання, покинутих домівок. 
  Чорнобиль — місто на півночі України, що розташоване на Київському Поліссі. Як ви вже знаєте, 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася найбільша в історії атомної енергетики аварія. Приблизно о 01:23 на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталися два теплових вибухи, які повністю зруйнували реактор. Будівля енергоблоку частково обвалилася, радіоактивні частки йоду, стронцію та цезію поширилися на північну частину України, Білорусі, Росії, Прибалтики, Польщі, Швеції, Фінляндії та інших країн. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише в кінці травня 1986 року ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів. Масштаби цієї катастрофи могли бути незрівнянно більшими, якби не мужність і самопожертва сотень тисяч учасників ліквідації наслідків аварії. Ризикуючи своїм життям та здоров'ям, вони виконали свій обов'язок і захистили людство від згубного впливу і подальшого розповсюдження радіації. Низький уклін всім хто боровся зі страшною бідою. Священна пам'ять про Ваш подвиг не згасне у віках і збережеться в серцях народу. Ви є справжнім прикладом патріотизму, мужності та самовідданості. 
  На честь пам'яті про чорнобильську трагедію моторвагонне депо дирекції Південної залізниці обладнано пам'ятний електропоїзд «Чорнобилець». Білоруська опозиція щороку 26 квітня проводить ходу «Чорнобильський шлях”. Зараз у Києві діє національний музей «Чорнобиль», в якому можна переглянути особисті речі ліквідаторів, історичні фото, документальні фільми про Чорнобиль. Варто зауважити, що пам'ятники ліквідаторам і жертвам Чорнобильської аварії є в багатьох містах України, Росії та Білорусії.
  Історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Тож, дорогі друзі, не забуваймо свою історію!

Катерина Криштоф

Польова О.І., вчителька географії