Завершився поетичний марафон «Вільна поезія», який стартував 24 квітня і тривав до 10 травня. Приємно, що участь у марафоні взяли не тільки діти, а й дорослі. Дякуємо усім, хто надіслав свої поезії, а саме: Михайлу Володимировичу Гончару (дідусеві учня 5 класу), Вікторії Волощук (мамі учня 3 класу), Надії Шиховій та Ірині Романюк (випускницям Пляшевської школи), Ярославні (Анастасії Ткачук, учениці 11 класу). А ще ми хочемо подякувати і сказати слова підтримки нашим  маленьким зірочкам, які роблять свої перші  кроки, Лілії Бойцукевич, Тимофію і Богдану Борисовським (учням 3 класу). Із задоволенням пропонуємо вашій увазі поезії наших учасників.

Михайло Володимирович Гончар

Надія

Чи очиститься від скверни Україна, 
Чи материнська мова розіллється?
Чи так конатиме в зневазі аж до згину 
І наш палач зловтішно засміється?

Й не стане України, знайте, люди,
Бо всохне Дуб без життєдайних вод.
Душа покине підупалі груди
І в мороці розчиниться народ.

А із небес, із Всесвіту безмежжя
Впаде прокляття на німих рабів.
То ж даймо мові місце їй належне
Й небесних сил відвернем кару-гнів.

І в мовній купелі освятиться дитина,
В вінок сплете суцвіття рідних слів.
І зацвіте розмаєм Україна,
З чужих країв поверне журавлів.

Мальви

Мальви сп’ялися собі в смітнику.
Мальви ростуть на печальному фоні.
Як вишивка та на бруднім рушнику,
Як біль мозолів на долоні.

Доля закинула мальви в смітник,
Як бульдозер гарчав у негожу годину.
Хуга минула й лебідоньки крик
Збудив у смітті до життя насінину.

Сонце зігріло і дощ звеселив,
Крізь сміття пробилися квіти,
Бо гнав їх крізь морок нестримний порив,
Щоб небо блакитне зустріти.

Та чіпко ліпились до них папірці
І всяка непотреб душила.
А рани на стеблах міняли рубці
За те, що так волю любили.

Та мальви цвіли серед бруду й сміття
На фоні осотів кошлатих.
Свічами палали як вічне життя,
Щоб волю з красою звінчати.

Шихова Надія

***
Рідні наші солдати,
Любі Вкраїни сини,
Хочемо вам побажати
Миру, здоров’я, весни.

Вертайтесь живими додому,
Де жде вас родина уся:
Батько, мати, дружина
І донечка зовсім мала.

Ми будемо вас зустрічати
І внукам розкажем про вас –
Героїв своєї країни
В такий нелегкий для нас час.

***
Гілочку калини,
Від рідного порогу,
Я візьму з собою
В далеку дорогу.

Гілочку калини,
З рідної Вкраїни,
Хай оберігає
У далекім краї.

Романюк Ірина

МАМО

Мамо, ти для мене казку створила, 
Мамо, найрідніша для мене у цьому житті. 
Мамо, я б до ніг твоїх світ увесь положила, 
Щоб не знала ти горя, гірких сліз у не зовсім легкому бутті. 
Мамо, матусенько, серце моє промовляє 
Голубом сизокрилим до тебе, рідненька, летить, 
І лише біля тебе, воно ясно-ясно засяє, 
І лише біля тебе, ніколи й нізащо воно не згорить.
 За ночі недоспані тобі поклонюся, 
За радість і щастя у дитячих очах, 
Рідненька моя, як до тебе я пригорнуся, 
Зникає і страх, і образи, і сльози у темних ночах. 
Моя ніжна голубко, матусенько, ненько, 
Моя сильна опоро, моя радість і щастя, й життя. 
Я благаю тебе не сумуй, не край мила серденько, 
Бо за сльози твої, я ніколи й нізащо не матиму каяття. 
Ти пробач мене, мамо, за біль, 
Що тобі я ненавмисно вчинила, 
Що на колоті рани я сипала сіль, 
І за те, що тебе у власних бідах винила. 
Пробач мене, мамо, за очі наповнені сліз, 
І за руки, які від роботи спокою не знали, 
І за слів неприємних дрімучий ліс, 
Що не завжди у тебе поради шукали… 
Моя матінко рідна, моя берегиня, 
Я спасибі скажу тобі за життя, 
Мама – не слово, Мама – святиня, 
Яка збереже у найгірші хвилини буття. 
Мамо, тебе я люблю найсильніше у цілому світі, 
Ти пробач за незгоди своє юне дитя, 
Я тобі подарую найкращі букетики квітів, 
Щоб щасливе і довге було твоє, Мамо, життя.

Вікторія Волощук

***
Ідуть роки, проходять миті, 
І доля в кожного своя.
Одні живуть, шукають щастя в світі, 
А інші гинуть у душі щодня. 
У кожного свій світ, своя країна. 
І є шанують матір, батька, сина. 
Вони ідуть вперед за неньку Україну!
Ідуть у бій, під кулі вони йдуть. 
Кидають всю свою родину, 
Заради миру і єдиного спокою! 
Ми славим їх, ніколи не забудем! 
Героям слава, слава Україні!!!!!

Лілія Бойцукевич

***
Весна настала
Весна настала, 
Сонечко пригріло,
Дерева цвітом вкрились,
Все зазеленіло.
Метелики уже літають,
Кульбаби розцвітають,
Немов сонечка,
Пташечки співають всі гуртом.

Тимофій та Богдан Борисовські 

***
Карантин – «прикольна штука»,
В голові одна наука.
Вчитись мама заставляє
І надвір нас не пускає.

Ярославна

***
У містечку Синява
Живе Грицева сім'я.
Мати швачка, брат купець,
Ну і Гриць теж молодець!
Перший хлопець на селі,
Танцюрист він хоч куди.
І співака теж від Бога,
Всяка люба з ним дорога!
Чорний чуб і сині очі
Зваблюють серця дівочі.
Тільки Гриць не поспіша,
Все на печі гав лапа.
Вже двадцятий рік життя,
Ну а Грицю – все дарма!
Ні в науку, ні в жита
Нужди Грицеві нема.
І женитись він не хоче,
Вільне серце парубоче!
Як невістку вибира,
Так усіх перебирає:
Та худа, немов лозина,
Та висока, як драбина,
Та горбата й косоока,
Ся низька, як піч широка!
Все село він перебрав,
Всіх дівчат на кпини взяв.
Тут вступила в діло мати,
Бо не час вже жартувати!
Жінку вибрала сама,
І до сина привела.
Каже: «Файна молодиця,
Буде добра хазяйниця!»
Гриць на ту дівицю глянув,
І аж дихать перестанув!
Стоїть в дверях молодиця,
А на вигляд, як телиця.
Якби боком не повернулась,
То би в двері не втиснулась.
Гриць скривився, як дитя,
Та вороття назад нема.
Адже мати все владнала
І вже Гриця в зяті віддала!
Тож суть історії така:
Не валяйте дурака!
Бо життя – то хитра штука,
Не врятує тут розпука!

Ще раз дякуємо всім учасникам і бажаємо творити надалі. Успіхів усім!

В.Вараницька, педагог-організатор