Сучасний вигляд хутора Вербенщина, 
у якому проживала Шаула Парасковія 

  24 жовтня 1944 року старшим оперативним уповноваженим Козинського РО НКВД по Ровенській області Столяровим було видано постанову на арешт жительки села Пляшева - Шаули Парасковії Трохимівни. Ордер на арешт був виданий співробітнику НКВД Студнєву. У той же день відбувся арешт, під час обшуку особистого майна не вилучали, адже його не було - дівчина проживала разом із батьками та сестрою. На той момент їй був 21 рік. 
  Під час першого допиту молодший лейтенант Студнєв розпитував заарештовану про її біографію та участь в УПА. Народилася вона у 1923 році у сім'ї селянина-середняка Трохима Шаули, який проживав на хуторі Вербенщина, що належав до Пляшевської сільради. Батьки обробляли 6 гектарів землі. У школу пішла у вісім років, і провчилася всього 2 класи, після чого допомагала батькам по господарству. Дівчина зізналася, що добровільно вступила в ОУН восени 1943 року. Запропонував це зробити станичний УПА в Пляшеві Балісевич Василь. Коли вона погодилася, чоловік призначив її господарчою УПА на хуторі Вербенщина. Для конспірації дівчина отримала псевдо "Чайка", а також отримала завдання - збирати продукти та білизну для "бандерівців". Господарча у той же день зібрала у селян моркву, капусту, буряки, цибулю та часник. За її словами, люди були не зобов'язані здавати продукти: "хто скільки дасть". Окрім овочів, зібрали 5 пар білизни. Весь час свого перебування на посаді господарчої дівчина збирали лише овочі, заготівлею ж хліба станичний займався особисто. Також слідчий запитав чи була "Чайка" зв'язковою, на що вона заперечила. Дівчина не видала нікого з учасників УПА, сказавши, що їй відомо лише про Балісевича. Цікаво, що на Вербенщині відбувалися заняття по навчанню дівчат стройової підготовки. Ними керував згаданий вже Балісевич. Пізніше жінка розповідала, що на ці заняття ходила вся сільська молодь. За її словами, заняття відбулося лише один раз. Проте, інша жителька Пляшеви розповідала, що заняття відбувалися неодноразово. 
  У той же день відбувся ще один допит, старшим лейтенантом Столяровим. Під час нього дівчина уточнила дату свого вступу в ОУН - серпень 1943 року. 
  5 листопада 1944 року було підготовано постанову про вручення підозри і у той же день виголошено заарештованій. У грудні слідство закінчилося, а матеріали справи було направлено в прокуратуру. 18 січня 1945 року підозрюваній було оголошено обвинувачувальний висновок. Зокрема, дівчину було звинувачено в участі в ОУН, зборі продуктів для УПА та участі у воєнних заняттях. У період слідства "Чайка" перебувала у Дубенській тюрмі. Невдовзі відбувся суд. Під час нього судді задавали дівчині ті ж питання, що й раніше слідчі. Коли їй надали останнє слово, вона сказала, що вагітна і хоче виховати дитину. Через пів години після початку суддді пішли на нараду, після чого прочитали "Чайці" вирок: 15 років каторожних робіт та пониження у правах на 5 років. Цікаво, що через два роки після суду Головний воєнний прокурор ЗС СРСР Афанасьєв направив у Воєнну колегію Верховного суду СРСР протест, де просив скоротити термін до 10 років, адже суд необгрунтовано використав статтю для звинувачення. Після цього термін дійсно скоротили до десяти років. 
  У 1954 році Парасковія, перебуваючи у таборі в Казахській РСР, писала до Климента Ворошилова - на той час голови Верховної Ради СРСР. Просила дозволу повернутися додому, аби допомагати батькам, а також прохала зняти з неї пониження у правах. Ймовірно, від Ворошилова прохання жінки потрапило до Рівного, де справою почав займатися свівробітник УКДБ Разгільдяєв. На його думку, вирок "Чайці" відповідав скоєним "злочинам", а тому їй було відмовлено у проханні про скасування пониження у правах та новому перегляді справи. Та все ж 22 вересня 1954 року жінку було достроково звільнено. З документа про звільнення можна дізнатися назву табору, де перебувала Парасковія - "Песчаный лагерь МВД". Табір знаходився у Караганді, Казахстан. Максимальне число в'язнів, що там перебували - 39612 чоловік, більшість "політичних". 

Сторінки зі справи Шаули П.Т.

  У 1972 році Парасковія Шаула подала у прокуратуру міста Ровно прохання переглянути справу на обгрунтованість засудження. Прокурор записав, що звинувачення грунтувалось виключно на показах жінки, інших матеріалів, що підтверджували її діяльність не було. Вказано, що при такому становищі прийняти по справі та скарзі правильне рішення неможливо. Виходячи з цього, було призначено додаткове розслідування по справі "Чайки". У ході нього потрібно знову допитати жінку, кількох селян Пляшеви, які її знають. Ще один пункт передбачав провести допит Василя Балісевича, який завербував Парасковію в УПА. 
  У вересні 1972 року майор Чередниченко провів допит Парасковії Шаули. На ньому вона повідомила нові деталі, про які не згадувала на допиті у 1944 р. Зокрема, розповіла про вбивство у 1943 р. членами ОУН її тітки Надії Світанської та її чоловіка Дем'яна, їхніх чотирьох дітей. Через кілька днів після цього прийшов Балісевич та сказав, що, коли вона не буде допомагати ОУН, то з нею зроблять теж саме, що з тіткою. Також "Чайка" розповіла дещо про самого Василя Балісевича. Чоловік не був уродженцем Пляшеви, його прийняли як сина літні селяни Балісевич Іван та його дружина. Цікаво, що жінка розповіла, що під час слідства у 1944 році, співробітник НКВД її бив. Саме тому вона розповіла, що зібрала для УПА аж віз овочів. Насправді ж вона дала лише кошик картоплі. 
  Потім відбувалися допити односельців жінки. Зокрема, було допитано працівника колгоспу Степана Качана, 1906 року народження. Цікаво, що чоловік отримав досить пристойну освіту - 7 класів. На запитання слідчого про те, чи знає він про діяльність Парасковії Шаули в УПА, чоловік відповідав, що йому про це невідомо. Також було допитано Починюк Євдокію, 1921 року народження. На запитання про Василя Балісевича, жінка пригадала, що той у 1944 чи 1945 році зник із села. Дещо уточнила інформацію Євдокія Кравчук, яка повідомила, що Балісевич у 1944 чи 1945 році був вбитий. Слідчий також допитав Романа Рачинського, який проживав на хуторі Вербенщина і був сусідом "Чайки". Він розповів, що нічого не знає про зв'язки Парасковії з УПА. Також Роман сказав, що, коли повернувся у село восени 1944 року з фронту, то Балісевича вже не було - його вбили. Слідство вирішило не реабілітовувати жінку, проте було припинено кримінальне переслідування. 
  У тому ж році відбулося ще одне розслідування. Його метою було встановити інформацію про Балісевича: його діяльність, зв'язки з УПА тощо. У ході нового слідства було допитано Євфстафія Соколовського, 1914 року народження. Він повідомив, що чув від односельців, що Парасковія збирала одяг для "бандитів". Також він підтвердив свідчення "Чайки" про вбивство сім'ї її тітки Надії Світанської, жителів Глибокої Долини. Також Соколовський сказав, що Василь Балісевич був племінником жителя Пляшеви Івана Балісевича, який помер у 1956 році. У період війни Василя у селі називали "станичним". У 1944 році Балісевич "ушел в лес в банду". Там він знаходився до осені 1945 року. Потім він з двома повстанцями, відступаючи від червоноармійців, заховався у клуні Починюка Назара. Клуню підпалили, і чоловіки згоріли. Зараз їх могила знаходиться на цвинтарі села Пляшева. Інший допитаний, Косянчук Олексій, повідомив, що у період у війни Балісевич ходив по селі озброєний гвинтівкою, та закликав людей давати повстанцям одяг та продукти. Допитали також 82-х річного батька "Чайки" - Шаулу Трохима. Він розповів, що не знав про зв'язки своєї дочки з УПА, а також розповів, що йому відомо про смерть Балісевича з двома повстанцями у клуні. Федорчук Микола, 1907 року народження, розповів про смерть Світанських із Глибокої Долини. Він нібито чув, що їх вбили за те, що дружина сина Світанських була полячкою. Також чоловік повідомив, що Балісевич загинув восени 1945 року, у той день, коли Федорчук повернувся у Пляшеву з лікарні, де лікувався від поранення на фронті. Люди йому розповіли, що Балісевич та ще кілька повстанців відстрілювалися із клуні, після чого НКВДисти їх оточили та підпалили приміщення. 

Могила Балісевича В., Скальського В., Шиманського В.
на кладовищі села Пляшева

  Після проведення додаткових розслідувань жінку було остаточно виправдано у 1973 році за відсутністю складу злочину. Вирок воєнного трибуналу військ НКВД Ровенської області 1945 року стосовно Шаули Парасковії було скасовано. 

Використано матеріали архіву СБУ (справа №11768).

Орест Гончар, студент ІІ курсу
історичного факультету 
Львівського НУ імені Івана Франка

Статті про історію села Пляшева