Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід | RSSНеділя, 18.12.16, 19:48


 
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 190
Статистика

Онлайн всього: 5
Гостей: 3
Користувачів: 2
Gonchar, larisavalya
Форма входу

 















Головна » 2018 » Листопад » 14 » Спогади про Ніну Іванівну Лотошко
23:19
Спогади про Ніну Іванівну Лотошко

  Ніна Іванівна Лотошко ще в далекій юності за покликом серця обрала професію вчителя. 
  По паспорту день її народження 29 жовтня 1930 року, але насправді народилась Ніна Іванівна в перших числах квітня 1929 року в селі Гізовщина Любарського району Житомирської області. Маму Ніни звали Мотря. Мала дві сестри і брата. Брат теж був вчителем на батьківщині. Батько пішов на війну і не повернувся. Трошки пам'ятала голод, в якому вимерло більше половини людей села. Їхня сім'я якимось чином зберегла корову, тому і вижили. Окремими картинками врізались у пам’ять воєнні роки. Розповідала, що якось у ті роки наїлась отруєних сухарів і чудом вижила. Під час війни Ніна була лише дівчинкою-підлітком, але довелося працювати на зборі зернових: носили великі мішки зерна, пересушували його, працювали, як дорослі чоловіки, бо робочої сили не було. Багато років по тому, в 1999 році, Ніна Іванівна отримала повоєнну медаль "Захисник Вітчизни" і посвідчення - учасник війни.

 

  Не дивлячись на страшну бідність, у 1948 році вступила до Острозького педучилища, щоб отримати спеціальність вчителя початкових класів. В Острозькому педучилищі вона навчалася з 1948 по 1952 рік. Розказувала, що там були дуже хороші викладачі. По закінченні була направлена на роботу в школу села Пляшева. В школі на той час була ще й вечірня школа, де навчалася молодь, яка під час війни не отримала освіти. Вчителів не вистачало, то вони викладали й інші предмети, крім предметів основного фаху. Мабуть, через те Ніна Іванівна мала години в старших класах і історії, і німецької мови, оскільки досить непогано знала німецьку мову. У 1961році вступила до Ровенського педагогічного інституту на заочне відділення, який закінчила у 1966 році і отримала диплом вчителя за спеціальністю педагогіка і методика початкової освіти. В 1965-1968 роках працювала вчителем початкової школи села Пляшівка, бо чоловік на той час був головою тамтешнього колгоспу. Перед смертю чоловіка (помер 1968 року) Ніна Іванівна з сім’єю переїхала в Пляшеву. Вона знову стала працювала вчителем Пляшевської уже середньої школи, навчаючи молодших школярів.

 

  Все життя Ніна Іванівна на генетичному рівні мала страх перед голодом. Була дуже працьовита, чесна та відверта. Працювала і за себе, і за чоловіка. В 1979 році Ніна Іванівна поїхала працювати на батьківщину в село Гізовщина Житомирської області, там працювала до пенсії і ще декілька років після пенсії. Там же отримала медаль «Ветеран праці». На той час для вчителя це була почесна нагорода. Вийшовши на заслужений відпочинок, повернулась у Пляшеву. Наполегливою, натхненою працею на педагогічній ниві Ніна Іванівна 36 років збагачувала світ мудрістю, знаннями, милосердям, людяністю. У 2006 році серце Ніни Іванівни Лотошко перестало битися. Світла їй пам’ять. 

Інформацію та фото з сімейного архіву надали 
дочка Антоніна Хміль та син Ігор Яворський

 
Переглядів: 190 | Додав: gonchar2101 | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 2
avatar
2 igorkozak6386 • 19:02, 18.11.19
Щиро дякую Марійко за такий зворушливий спогад
avatar
1 goodlion1109 • 18:33, 18.11.19
Я пам’ятаю Ніну Іванівну вже  біло-білокосою. Старенька, сива, але з добрими, світлими і навдивовижу мудрими очима. Я жила по-сусідству. Ми бачились щодня. Вона часто виходила на дорогу, бо багато років вже проживала сама. Але у домі  Ніни Іванівни часто було й весело, адже на вихідні з"їжджалися діти та внуки, а особливо влітку. Наталя, Віка, Іра - це мої друзі дитинства. Багато пригод  пережито з ними. Баба Ніна завжди давала настанови і дуже хвилювалася за нас. А ще вона часто пригощала  смачними грушами, соковитою порічкою і чорноплідною терпкою горобиною (не знаю, чомусь мені дуже подобались ці ягоди, у Ніни Іванівни ріс великий кущ в саду). Тай баба Ніна часто зверталася до тата, просила щось їй допомогти. Чомусь запам"яталось, що тато часто бігав запалювати котел чи щось там ремонтувати. Словом, ми дружили. Всім ділилися. Гарні були часи. Ніна Іванівна виховала прекрасних дітей і онуків, людяних та добрих. Говорю це щиро, бо важливу роль у моєму житті зіграв і  багато допоміг син Ніни Іванівни Ігор Данилович ( хоча я його завжди називаю дядь Ігор) . За що йому велике спасибі.  Зараз, коли я повертаюся у рідне село, на нашу тиху вуличку, до моїх дорогих серцю місць і рідненьких батьків, то завжди відчуваю особливо ніжні  емоції й трепет у душі. Знаю, що так як колись уже не буде. Ніна Іванівна не вийде на дорогу, не запитає: "Як справи?". Не пригостить терпкими ягодами. Внуки виросли і порозїжджалися по різних куточках світу.  Це  навіює жаль. Але добре, що залишаються теплі світлі спогади. У моїй сім"ї ми часто згадуємо про нашу добру  сусідку  і про всю її родину. А це означає, що вона недаремно прожила життя і залишила по собі хороший слід. Світла пам"ять Вам, Ніно Іванівно.
avatar

Copyright MyCorp © 2018
Конструктор сайтів - uCoz