Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід | RSSНеділя, 19.01.20, 07:32


 
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 192
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

 















Головна » 2018 » Грудень » 16 » Спогади Залевської Оксани Володимирівни
18:25
Спогади Залевської Оксани Володимирівни

Залевська Оксана Володимирівна
(народилася у 1930 р.)

Про свою родину, про сільське життя

  По мамі дід мій був Василь, а баба Пріська - Просина. То її забили в війну царську, як вона йшла до "Муру". Їхня хата була на кутку. А ще царської війни батькові перша жінка вмерла, з Перемиля. Вона була там на перемильській горі, раніше були на низ хати там, ближче до Стиру. То вона була з Яворських, а ті - з Пляшеви. А як вона в Перемилі опинилась, то не знаю. А наші жили тут, де "Мур", в мурованій хаті. Там був "шмат" (багато) тієї родини, там сиділи. Як войско настало, то стали виганяти їх на Глибоку Долину в біги, стріляли з Перемильщини дуже. То дід Василь зібрав всіх і повіз туди в Клин, в біги, то мамі було 12 років. То вони завше розказували нам за ті біги. А баба лишилась лежати, а ті хліви зайнялися, то вона згоріла. А хата осталася. То була та хата на самому кутку, там ще була така мурава, а там стовп, на кутку самому. Було там так загороджено. І ми на тій мураві сиділи, баби йдуть пироги попечуть і там сідають. І я там човпусь. А мене тітка Васька завжди покладе на ногах, і я собі граюсь. І співали:
 "Іде приймак, іде приймак
 у дудочку грає.
 оре приймак, оре приймак
 у дудочку грає"

  А Васьки там, де Гудзі, то була там хата. Зайдем у ванкір1, там сіни, і направо двері - то до хати, а сюди була комора, то там візьмем собі яблук чи грушок сухих. А за комасації2 виїхали вони на Кущик, превезли туди хату. Синів її забрали на фронт, на Полісся - Володька і Петро, то вони обидва там загинули. Ліда ще в неї була, то не могла добре ходити, то ми її завше підтримували. А ще Андрей її нас підстригав, бо не було ніде ножиць. 
  А в тата був брат Терента, в Коритні женився, Міхал поїхав в Воркатину (Аргентину), то писав листи. Отримали два листи. Мацібориха, Євгенка, Васька, Ксеня була менша, Їсько (Йосип) брат. То мамин брат був Марко, а татів - Міхал. То вони поїхали туди. То як отримали листа, то всі дивилися і плакали, і цілують той лист Міхалів. І ми малі зайшли до хати і плачемо. Наше поле Нивки було на чотири поділене, то впиралося Невинним в вулицю. То одна була частка Маньці поділена. А на Рудці було поле, то там луг був великий, то було з Кравчуками в межу. Навпроти нашої хати жив Микола Масюк, то він поїхав на зарібки (заробітки) в Америку. А за ними була Псюдищини хата, колишня така, велика. А нам мама постелить під хатою рядно, Варка не ходила, то там сяде. Ми з нею сядем, і їмо кашу з молоком, а та Псюджчиха прийде і суне мене до своєї хати, і картоплі їсти дає. Я ще нашу стару хату пам'ятаю, ще там були сіни сквозні, дві комори були. В одній коморі була скриня, а там хліб і пироги, щоб не черствіли. В сінях комин був, то як випалять, то заткалом таким затикали. 
  Був Спиридон Бігунський старостою. Він був комуністом, і за війни десь ховався. А ми раніше ходили до нього співати. То перше співали "Приймака", а потім, як війна почалась, то співали "Ой війна, війна, яка ти страшна". Ще був Борис головою, він там сидів в старій хаті з Лисаветою. 
  То вже тоді поле роздали, осаду розробили, нам дали кусок поля. А в поручніка Масюкова Ганька та Іван служили. То така велика та хата була, такий ганок великий. А далі була молочарня, туди молоко збирали. А потім там став колгосп, був там трактор, коні. На молочарні ще Грішка всівся. То він ще мав тракторця якогось. 
  Як починався піст, то сиділи всі коло верстата, робили полотно. І чекаєм, бо нема кафіни (керосину). На припічку світяться скалки. А Яким, перемильський староста, наглянув, що пеньки понадрубовані, і зловив мене як я ті скалки рубала. То ми сидимо, ті скалки горять. Ще хлопчик був брат Коля, то я біля нього сиділа. То він помер, як йому було десь чотири роки. Вже він говорив, ходив. То тоді за тиждень три хлопчики в селі вмерли. Задушувала якась хвороба.
  На Лонку гонили корови пасти. Там був хатів "шмат". Мазур був, Гузік. 
  А ще Федуни були. То було в них два "государства". Один в бандерах був - Антін, а другий в комуністах. Ми до них ходили завше по воду до колодязя, ще він стоїть. Я пішла по воду, а бачу - фура стоїть, а під нею в сіні, щось таке блискуче лежить. Я думала, що то іграшка якась, і взяла додому. Тато вже були в Козині на роботі, чи в Рівному, бо його на фронт не брали. Я йому показала ту іграшку, а то граната! То тато взяли, і занесли тому Антінові, він в хатині сидів. Бо той, що комуніст, в хаті сидів, а Антін в хатині. Ще там були в хаті Тацка і Устя, то одна так само в одній партії, а інша в другій. Устя була кравчиха, на машинці шила. То вона нам завше каже, щоб ми їй веснянок співали, а як Коляда - колядок. А як не хочем співати, то як брязне по машинці, то ми вже хочем додому втікати. Дасть нам цукерок, десь вона брала.
 А був татів човен біля Стиру припиняний. То ми там завше купалися, полотно білили. А там направо - то було глибоко, там коні купали. В нас сиві коні були, то я завше з татом ті коні купали.
 А Мельницький рід - то були багаті. Жили там, де Якубчик. Були там великі хати муровані, обійстя таке було велике.. Ми ще ходили туди колядувати. Дві чи три сім'ї було там. То мама ходили туди, весь час там були. Кажуть, до "муру" іти. А як фронт був, то ми в тому "мурові" ховалися, там льох великий був дуже. Потім вже ділили ті хати. А колись Лукацький такий був, то казали на нього багатир, багатий був дуже. Лукацький був свояк близький наш. Він жив там на "мурові". 
  Був на кутку тут магазин, то там американ торгував, він сюди до рідні приїхав. Десь він там жив за річкою. А ще Володька Чирський там жив, і каже, що "прийдіть до мене колядувати", а нам страшно йти, але ходили.
 А був єврей - Шмілко, з Берестечка. То він їздив збирав по селах яйця, а в нас в льосі складав. Ще скаже нам заспівати йому, цукерок дасть.

Про школу та вчителів

Я ще вчилась у старій школі. Пам'ятаю - в школі за війни мили, там прачечна була. То ми ще гниди там вишкрябували. То на Стир ту білизну везуть, і там полощуть. Були там робочі. І була чужа одна баба, то казала, щоб ми ввечері веснянок співали, вона жила на вигоні, на квартирі. А тут під вигонем була воєнна комендатура. То тільки Стася туди пускали, бо то була їхня хата. А нас зразу виганяли з хати, коли німець був. Я вчилася 4 класи. Вчив Ляшук, ми його дуже боялись. Товстого знаю, ми йому дітей гляділи. Був у школі довгий коридор, а там справа у кімнаті - кухня. То ми там з тими дітьми на припічку гралися. Були там ще дві кімнати, то казали на них "покої". Бо Товстого возив тато в місто, на базар, то й ми йому діти глядимо. Був вчитель ще Юзеф Буговський - поляк. То тато ще возили їх, тих вчителів. На базар, в костел. Я ще була в тому костелі. Прошу тата, щоб взяв мене. То їдем, співаєм, і той Буговський цукерок нам дав. Мені ще сподобалось, що там в костелі крісла, не треба стояти. Були ще дві полячки вчительки.

Прихід більшовиків у 1939 році

  Я в тітки в Солоневі пасла корови, а неділю приходила додому. То сказали, що мають совєти приходити. То ми тоді все квітками вбирали, каплицю прикрашали. Де з Солонева йде дорога, то там ставили квітки на сош (шосе3), таку, з камінців вимощену. 

Початок ІІ світової війни

  Почали ми втікати в Перемильщину, на пасіку. Гордій там жив, така була хата з кухнею, невеличка. А ще Клим жив, Гордіїв батько, то ще в нього було дітей десь восьмеро. Ми пішли туди втікати, як німці були в Берестечку. Кажуть, що німці мають їхати. Тато нас взяли і до пасіки стали втікати. То ми пішли  до Клима в хату, велика така була, і ванкірик маленький. То нас за пічку покидали, і ми там сидимо, а старші беседують. А хтось прибігає каже, що німці в нас! А вони ж не приїхали в Пляшеву, а приїхали до пасіки. І там був той Марко, чи як він звався. Там в нього хатини була лісника перемильського, і він в тій хатині там жив, жінка була Євка. І ми рушили туди тікати. А хтось каже, що німці вже он говорять. Проїхали через перемильську гору (ще казали Свята гора, зараз кажуть Стійло) і їдуть до пасіки. Як рушили ми назад, то вже нашого човна нема. То забили німці Івана в пасіці. В нього був брат Мітька. Ходив він у Пляшеву на вечорниці, і до нас завше зайде. То виймає грушки, нам дає, а ми йому співаєм. А ходив він до Теклі, там та вулиця була, Васька жила. А та Текля сама була, з Вербня. Було в неї двоє дітей: хлопець і дівчина. 

Про УПА

  Як мою сестру Маньку (Марію) забрали в тюрму, то вже бандерівці були в Перемильщині. Її здали, сказали, що вона перевозила бандерів через річку. Через те її і вивезли. Викликали тата до Козина, і я з ним їздила. Там був ще базар. Можна було щось купити, сіль привозили тії рускі. Їдем додому, а кажуть, що вже Маньку забрали, і всі плачемо сидимо. Тато ще їздив в Дубно їй завозити передачу, а потім сказали, що вже її завезли в Магадан. То Манька з Нестором жила, там де зараз Німчукова хата. То ще зараз погріб стоїть, то він його ще робив. Там ще в ньому пляшки тако вмуровані, то він ще казав, щоб я їх назбирала. Як забрали Нестора, то осталась його мати - Гануська, і Катя маленька, ще в нас на печі сиділа, гляділи ми її.
  А там в Назарків хата була така стара, велика, під соломою. Там дітей в них не було. То через дорогу, в клуні ночували там бандери. А до нас не приходили, тільки два рази прийшли, щоб тато везли. Тато як повезуть, то під ранок приїдуть. Раз пам'ятаю: сиділи, їли картоплю, і приходить той бандерівець. Була в нього зброя туто за спиною. І мама каже, що зараз їсти йому дасть. А він каже, що не треба, що з нами сяде. То він сів коло нас, і з нами вечеряв. То його тато повіз десь аж до Хрінників, аж над ранок приїхав, і каже, що то вже бандерівці, українці. Нестора забрали з міста, з Берестечка, їх туди погнали. Його зразу там одділили, і ще Міхала Невинного, і Саву. То Міхал такий був дуже українець. Ми ходили на Дівочу Гребельку співати веснянок, то він прийшов у вишитій сорочці. А там, де Дівоча Гребелька, то на горбку була така галява, а там могила. Там побили руских, танкістів. То ми ходили вбирати ту могилу (згодом солдати були перепоховані у Козин). 
  Олька Маціборова мала двоє дітей, і вони жили там в тих багатих. І хата причілком на дорогу була. І мене взяли туди ті діти глядіти. А на ванкірі скриня стояла, то я вже там на ній ночую. Бо мене вже не пустили додому, кажуть, що треба ті діти глядіти. А був на вулиці хлів, то там ті бандери беседували, вони там виховувались, ще якось на них казали, то вже потім бандери називали. Я дивлюсь, а один вже ходить по нашій вулиці. То він походить, походить, а як смеркне, то приїде фура, і їх вже десь забирає. А пішли ми до пасіки до Сянька, до хресного. А він каже туди далі не йдіть, бо там "шмат" вужів. А він знав, що там та криївка є, і через те нас туди не пускав. А потім один якийсь здався на перемильській горі, чи його зловили, то він виказав ту криївку. То їх там оточили, і там вбили їх. То ми ще потім ту могилу доглядали. На Гайку жив Прокіп, то був в бандерах, керував. А вони біля цвинтаря тренувались, бо там сосни не було, така була там опарина, а ще ідуть селом і співають, Павлик запіває. Мама каже: "не йдіть на двір, бо ще вас позабирають".

Брянські

 Як була голодовка, то ходили тії брянські. То ми раз сидимо під грубою на кухні, і стояло цеберко таке з картоплею. Прийшов, той дядько, і питає, чи немає їсти. А потім підійшов до того цеберка, і бере картоплю їсть з лушпайками, то я йому взяла обібрала картоплі, а він зрадів, гладить мене по голові, цілує в голову. Ми ще йому тоді заспівали. А він сів і плаче. Казав, що йому ще баба, там така жила бідна, дала щось йому. То взяв він в торбу картоплі, і сказав, що завезе своїм дітям. 

1. Ванькир (ванькір) - бічна маленька кімнатка, відокремлена від великої (світлиці) стіною.
2. Комасація — один із засобів землевпорядкування, яке проводить, як правило, держава з метою ліквідації розпорошення земельних ділянок, що належать одному власникові, і створення більших і краще придатних для використання.
3. Шосе - дорога з асфальтовим, цементно-бетонним покриттям, вимощена щебенем тощо, призначена для руху будь-якого безрейкового транспорту.

Спогади записав Орест Гончар, учень 11 класу,
15 грудня 2018 року


Статті про історію села Пляшева

 
Переглядів: 94 | Додав: Gonchar | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
avatar

Copyright MyCorp © 2019
Конструктор сайтів - uCoz