Розміщення ракети Р-12 на стартовому столі

  Близько 30-ти років тому зовсім неподалік Пляшеви, на відстані 7 км, знаходилися ракети, оснащені боєголовками з ядерними зарядами величезної потужності. 
  Вперше стратегічна ядерна зброя з'явилася у нашому регіоні навесні 1960 року, коли відбулася тимчасова передислокація 163 рп (ракетного полку), який входив до складу 50 рд (ракетної дивізії) з Білокоровичів (Житомирська область) в Західну Україну. Очевидець цієї події, Соловйов Юрій Миколайович, який у 1960 році був начальником рухомої авторемонтної майстерні 50 рд, згадував: «Йшли ми з усім наземним обладнанням, які входили в комплект ракети Р-12 (8К63), а це ні багато ні мало - понад тридцять найменувань машин і агрегатів (в кожній батареї)... При проході через Рівне по освітленій широкій головній вулиці було видно, що голова колони вже виходить з міста, а її хвіст ще не наблизився до околиці. Такої великої кількості автотехніки в рамках одного заходу ні місцеві жителі, ні ми самі просто ніколи раніше не бачили... Відповідно до міжнародної обстановки, всі, звичайно, розуміли, що марш цей відбувається не просто так... Жили ми в наметах. Поступово обживали красивий ліс і довколишнє село Берестечко. Якось зі штабу ПрикВО (Прикарпатського військового округу) надійшла команда побілити колеса автомобілів, які розміщувалися в лісі на відкритих майданчиках. Не минуло й тижня, як прийшла команда змити фарбу. Тільки ми встигли виконати наказ, як прийшов новий - знову побілити колеса. Всі ми (від командира полку до рядового водія) дивувалися. Неначе хтось із вищого командування бавився, кепкуючи над нами. Трохи пізніше поповзли чутки, що міністр оборони облітав на вертольоті наш комплекс, фіксуючи, що і як демаскує секретно розташовану в лісі ракетну структуру». Із Західної України 163 рп повернувся в Білокоровичі в листопаді 1960 року [1].
  У липні 1960 року біля Берестечка було розміщено 1-ий дивізіон 351-й ракетного полку, штаб якого знаходився у м.Золочів. На озброєнні дивізіону станом на 01.07.1960 р. було дві ракети середньої дальності Р-12. Через рік, у червні 1961 року, 351-ий ракетний полк (в/ч 42683, позивний «Географ») 37-ої ракетної дивізії було передислоковано у м.Броди Львівської області. Штаб полку розташовувався спочатку в Бродах, потім - поблизу села Лешнів. До складу полку входили три ракетні дивізіони:
1-й дивізіон (Берестечко) з 4-ма пусковими установками Р-12н (SS-4), заступив на бойове чергування з 1961 року;
2-й дивізіон (Лешнів) з 4-ма пусковими установками Р-12н (SS-4), заступив на бойове чергування з 1962 року;
3-й дивізіон (Радивилів) з 4-ма шахтними пусковими установками Р-12у (SS-4), заступив на бойове чергування з 1962 року.

Схема розміщення об'єктів 1-й дивізіону 351-го ракетного полку РВСП

  Ракетний дивізіон складався з військового містечка і бойової зони. Військове містечко складалося з приміщень штабу, радіостанції, енергетичних підстанцій, системи водопостачання, казарм, спортмайданчиків, стрільбища, навчальних приміщень, медико-санітарної частини, бомбосховищ, котельні, харчового блоку, багаточисельних складів, гаражів і ремонтних майстерень.
  Бойова зона окреслювалася периметром - дротовим огородженням зі струмом напругою до 15 тисяч вольт та попереджувальною сигналізацією. Охорона посилювалася вогневими спорудами з бетону або цегли, які мали амбразури для ведення вогню зі стрілецької зброї.
  На території зони знаходилися 3-4 обваловані споруди з напівкільцевих сегментів довжиною більш 100 метрів, у яких укривалося по два ракетних комплекси. Одна споруда призначалася для зберігання та регламентних робіт з ядерними боєголовками. Крім споруд, був заправний комплекс та гаражі с чисельною автомобільною технікою для перевезення ракет та їх обслуговування.
  Бетонні дороги зони сходилися на перехресті – стартовому майданчику. Це була величезна залізобетонна плита з металевими заглибленнями, у які вставлялися опори пускової установки. Саме з цього місця вимірювалася відстань до цілі [5].

Приєднання головної частини з ядерними боєголовками
до ракети Р-12

Основні відомості про балістичну ракету середньої дальності Р-12 (8К63):
Код НАТО - SS-4 "Sandal".
Дальність стрільби - 2000 (2080) км.
Головна частина - термоядерна з легким (потужність 1-1,3 Мт, вага 1300-1400 кг) або важким бойовим блоком (потужність 2-2,3 Мт, вага 1630 кг).
Кругове ймовірне відхилення - 1,1-2,4 км, граничне відхилення - 5,0-5,4 км.
Маса ракети: стартова - 41,7-42,2 т., порожня - 3,15 т.
Розміри: довжина повна - 22,1-22,77 м., Діаметр - 1,652 м.

  Способів запуску Р-12 було два: наземний і шахтний. Історично першим був наземний старт. При ньому ракета зберігалася в сховищі без головної частини, по тривозі її підкочували до пускового пристрою (стартового столу), виконували стикування головної частини, потім піднімали в вертикальне положення, наводили на ціль і заправляли. Тільки після цього ракета була готова до пуску. Спочатку час від подачі команди до старту міг становити більше трьох годин. Згодом за рахунок різних нововведень він був зменшений, але все одно складав понад дві години. Ситуацію дещо полегшувало впровадження різних ступенів готовності. Залежно від міжнародної обстановки за наказом головного командування до ракет заздалегідь могли приєднати головні частини, ракети могли поставити на стартовий стіл і навести, почати заправку компонентів ракетного палива (КРП). Таким чином, час від подачі команди на старт до пуску ще більше скорочувалася. Були, правда, і свої мінуси. Так, наприклад, через хімічну агресивність палива, заправлену ракету можна було зберігати не більше місяця, потім вона ставала непридатною до подальшої експлуатації.

Переміщення ракети до пускового пристрою

Заправлення ракети

  Ще до початку масового розгортання ракет Р-12 з наземним стартом була розпочата розробка старту шахтного. Шахтний, або, як його іноді називають ракетники, підземний старт, мав ряд переваг. По-перше, ракети були укриті, а значить, краще захищені від ураження противником. І, по-друге, ракети, що стоять в шахтах, можна було заздалегідь навести на ціль і приєднати комунікації для заправлення їх паливом та окисником. Таким чином економиться час, необхідний для пуску. Для шахт була розроблена ракета Р-12У.
  Командирами полку були:
- полковник Сахаров Михайло Федорович (25.08.1959-12.09.1964)
- підполковник Сапоженков Юрій Олексійович (1964-1968)
- підполковник Рибалко Петро Петрович (1968-1970)
- полковник Рижков Геннадій Олександрович (1970-1972)
- полковник Радько Володимир Данилович (1972-1980)
- полковник Жураховський Петро Кирилович (1980-1985)
- полковник Усатий Анатолій Іванович (1985-1991)
- підполковник Балло Олександр Андрійович    (07.1991-12.1992) 
- майор Бекало Петро Павлович (01.1993–12.1993) комендант об'єкту № 580 (те,що залишилось від полку після розформування) [2].

Балло Олександр Андрійович, 
командир 351-го полку в 1991-1992 рр.

  У 60-их роках багато уваги приділялося маскуванню секретних об'єктів. Безпосередньо над місцями підготовки ракет до пуску встановлювалися розсувні маскувальні металеві сітки, в певних точках ставилися пересувні ящики з грунтом, в які садили дерева і чагарники. Ці ящики потім розставлялися в установленому порядку на бойовій позиції. Всі дороги обкладалися дерном, залишаючи лише колії на бетоні для здійснення необхідних маневрів технічних засобів. Після кожного комплексного заняття і навчань особовий склад відновлював пошкодження в системі маскування і очищав техніку (особливо автомобілі) від бруду. Ця невдячна і дуже важка праця бойових розрахунків стартових батарей була припинена тільки після того, як командування РВСП встановило, що робота щодо маскування бетонних покриттів - це марна трата сил і часу, тому що заховати їх від сучасних технічних засобів розвідки противника неможливо.
  З метою дезінформації противника на тогочасних картах споруди ракетних дивізіонів були позначені як "лісництво" та "піонерський табір". Хоча, звісно, місцеве населення знало, що у цих місцях знаходяться військові об'єкти.

Споруди 2-го дивізіону біля с.Лешнів
на радянських картах з метою дезінформації 
позначені як "лісництво" та "піонерський табір"

  Склад 351-го полку на 1968 р.: 8 наземних пускових установок, 4 шахтні пускові установки, 4 сховища ракет, 11-14 транспортних засобів 8Т115 для переміщення ракет, 8-10 установників 8У210, 45-52 ємності для палива.
  20 серпня 1968 року о 17.00 годині в полку було оголошено бойову тривогу. Батареям наказано зайняти підвищену готовність. З ракет було знято чохли, пристиковано головну частину з ядерним зарядом, на стартові позиції доставлено ракетне паливо ТГ-02. З хвилюванням військові очікували подальших наказів, не розуміючи, чим спричинені ці події. О 2.00 годині ночі 21 серпня відбулося шикування особового складу, де командуванням було оголошено, що 21 серпня 1968 року відбулося вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини, повалення чехословацького уряду та окупація країни з метою припинення реформ Празької весни.

Військовослужбовці 3-го відділення 3-ої батареї
1-го ракетного дивізіону (м.Берестечко)

  У 1983 році був знятий з бойового чергування 3-й шахтний дивізіон 351-го ракетного полку і розформований. Полк знятий з бойового чергування 14 лютого 1984 року. Після перепідготовки 24 грудня 1984 року полк знову заступив на бойове чергування с 9-ма пусковими установками РСД-10 Піонер-УТТХ (15П653) (SS-20) на позиціях колишнього 3-го (шахтного) дивізіону.
  Ситуація у полку в другій половині 80-х років характеризується активним впливом загальнополітичної обстановки в СРСР на той час. Починаючи з 1989 року на "день частини" почали влаштовувати день відкритих дверей. Приїжджали батьки і родичі солдатів, офіцери приводили свої родини, звичайні відвідувачі приходили і вільно могли розглядати грізну ракетну техніку. 
  З 1989 року в полку почалися хвилювання солдатів неслов'янських національностей, різко погіршилась дисципліна. Часто доводилось шукати солдатів-дезертирів із введеннями планів "Кільце", "Перехоплення", спільно з міліцією, КДБ. Активізувалися судові процеси. Наприклад, молодший сержант Легкоступ влітку 1990 року на 53 дні  "затримався" з заохочувальної відпустки (був відправлений на 5 діб). Після його затримання в Золотоноші отримав 3 роки дисциплінарного батальйону. У 1989 році після відомих політичних подій в Азербайджані, всі азербайджанці полку (з усіх дивізіонів) вночі зібралися (о 4.00) і пішки пішли по рейках на історичну батьківщину. Спіймали в обід цього ж дня за 15 км від Бродів. Всіх повернули в полк та довго з'ясовували обставини втечі. Пізніше був бунт казахів, потім вірмен, потім прибалти відмовилися служити...
"...З 1989 року готовність полку істотно знизили. Такою була державна політика. А влітку 1990 року надійшла директива МО про зняття БРК РСД-10 ПІОНЕР в європейській частині СРСР з чергування. Цілий рік знімали полк з чергування. Передавали техніку іншим підрозділам. СПУ пішли своїм ходом (без ракет) в Червоноград. Цей полк був ліквідований раніше всіх в дивізії, а на його майданчику потім збирали порожні СПУ з усієї дивізії. ТПК з ракетами відвезли в Сарни, а головні частини в Сокиричі (під Луцьком була РТБ "Піонерів"). Дизельні станції, МДСО, машини зв'язку та бойового управління вантажили на залізничні рампи в Червоноармійську (тепер Радивилів) і відправляли до Білорусі. Паралельно роздавали солдатів. До літа 1991 року полк став порожній - жодного бійця, жодної одиниці техніки. Залишилися командирські УАЗи та кілька "кунгів" - офіцерів на службу возити..." [3]
  Будівлі 1-го та 2-го дивізіонів були передані місцевій владі у 1985 році, вони використовувалися колгоспами для зберігання добрив та отрутохімікатів. До 2003 року на позиціях 1-го дивізіону діяло підпримство з складання металоконструкцій. Металеві конструкції двох споруд КРОНА (спеціальне укриття гаражного типу для ракет на основній позиції) в зборі на прохання бродівської влади були передані місту і тепер встановлені на Бродівському ринку в якості торгових споруд.

Сховище ракет 1-го дивізіону
(фото 30.04.2019 р.)

Руїни солдатської їдальні на позиціях 1-го дивізіону
поблизу м.Берестечка (фото 30.04.2019 р.)

  Полк знятий з бойового чергування восени 1990 році, а припинив своє існування 30 грудня 1992 роки (це офіційно за директивою ЦК СНД). Але ліквідаційні заходи тривали ще майже рік (протягом 1993 року). Шахтні пускові установки 3-го дивізіону у 1992 році були підірвані або залиті бетоном в присутності представників США. Останній командир полку підполковник О.Балло офіційно передав містечко (або, як його ще називали, 30-й) за актом 30 грудня 1992 року майору Бекало П.П. для закінчення ліквідаційних заходів. На об'єкті №580 залишилося 3 офіцери, 16 прапорщиків та близько 60 сержантів і солдатів. Решта офіцерів звільнялися "пачками" за алфавітним списком по 10-15 чоловік в день (крім вихідних та свят). Звільнення відбувалися за наказом ГК СНД, маршала авіації Є.І.Шапошникова [4].
  2 лютого 1994 року на території колишнього 3-го дивізіону біля м.Броди було створено Притулок соціальної адаптації для сиріт та одиноких, які звільнились з місць позбавлення волі.

Джерела:

1. http://rvsn.ruzhany.info/guljajev_002.html
2. https://rvsn.info/regiments/reg_351.html
3. http://voiska.ru/forum/index.php?showtopic=2638&st=315
4. http://voiska.ru/forum/index.php?showtopic=2638&st=300
5. https://kivertsi.rayon.in.ua/topics/908-kivertsivshchina-iaderne-minule-strategichnogo-znachennia

Володимир Гончар, вчитель фізики
Орест Гончар, учень 11 класу

Статті про історію села Пляшева