З давніх - давен люди піднімали голову, спрямовуючи свій погляд на зоряне небо. Он Велика Ведмедиця, он Чумацький шлях, а он полетіла в небесній глибині комета, вітаючи нас вогненним хвостом. А он загорілася нова зірочка. Вона така маленька, не смілива ще… В народі кажуть: загорілись на небі зірочки, то в родинах з’явились діточки.
Рік 1998-ий… Запалав десяток нових зірочок. В родинах щасливих з’явилися маленькі хлопчики і дівчатка. Разом із батьками малята навчаються ходити, розмовляти, любити неньку Україну. Зовсім скоро їм призначено пройти стрімкий, тернистий шлях.
І ось рік 2004: шкільною алеєю, заховавшись в букетах квітів, крокують малесенькі першокласники. Сьогодні для них усе вперше: перший дзвінок, перша вчителька, перші підручники і парти, перший урок.
Зорепадом пролітали веселі шкільні будні. За одинадцять років тут було все: малесенькі виграші, великі сварки, невеличкі невдачі і величезні перемоги. Кожного дня школа огортала своїх дітей теплими обіймами. Та зі швидкістю світла їх зустріла 11-та весна…
Сонячним травневим днем погасла зоря шкільних років і для 10-ох юних одинадцятикласників Пляшевської ЗОШ І-ІІІ ст. Настав час, коли вже кожен мав би зробити свій вибір. І страшно не те, що ми вже дорослі, страшно те, що дорослі тепер – ми. Ми вдячні всім, хто від всього серця навчав нас жити. Ви, вчителі, закладали в наші голівоньки фундамент математики і фізики, англійської мови та хімії. Але найважливіший урок даний вами – вміння жити.
Що ж, ми відлітаємо ключем журавлиним, в вирій життя школа нас проводжа. Сьогодні ми говоримо дитинству: "Прощавай!"
Отож, школо рідная,прощай!
Тільки добре пам’ятай:
Не такі ми вже погані,
Ми повернемось, ти знай!
Через років десять-двадцять
Буде нам по кільканадцять.
Хтось професор з сивиною,
Хтось учитель з бородою,
Хтось народний депутат,
В президенти кандидат,
Хтось завфермою гусей,
Хтось з десяточком дітей,
Хтось, можливо, космонавт,
Капітан, чи астронавт.
Школо, дякуєм тобі, ми просто будемо людьми!
Іванна Пилипів, випускниця 2015 року |
