Весна — чудовий привід для оновлення, нових починань, втілення давніх ідей або нових спонтанних проєктів. Тим паче, під час карантину. 
  Цей тиждень радує нас знаменними датами в українській літературі. Окрім того, що 23 квітня відзначали Всесвітній день книги та авторського права, в цей день виповнилося 100 років від дня народження Григорія Михайловича Тютюнника (1920-1961). 
  Григорій Михайлович Тютюнник — український прозаїк, поет. Народився 23 квітня 1920p. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. З 1938р. майбутній письменник — студент Харківського університету, навчання в якому перервала війна. Воєнне лихоліття назавжди вкарбувалось в пам'яті і свідомості письменника, до останніх днів життя нагадувало про себе осколком біля серця.

Григорій Михайлович Тютюнник
(1920-1961)

В післявоєнні роки був на педагогічній роботі, працював співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну і напружену літературну діяльність. Помер 29 серпня 1961p. Творчий доробок митця складають збірка оповідань «Зорані межі» (1950), повість «Хмарка сонця не заступить» (1957). Роман Г.Тютюнника «Вир» посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Вже після смерті письменника побачила світ збірка поезій воєнного часу «Журавлині ключі» (1963).

***
Я скільки раз у смертному бою
Проніс як прапор молодість свою.
Я ран своїх в походах не лічив,
Я землю власним потом омочив:
Я знав: мій шлях лежить через вогні,
І тим шляхом пробитися мені,
Тому й пробивсь крізь тучу грозову.
Я єсмь. Я сильний. Я живу.

***
Ти мене чекаєш вже давно,
Страднице моя, старенька мати.
Б’ють вітри тривогою в вікно,
Не дають тобі спокійно спати.
Не сумуй, не клич собі жалю.
Все ж повинна ти мене діждатись.
Бо я так тебе люблю, люблю,
Страднице моя, старенька мати.

(Григорій Тютюнник)

  Сьогодні, 24 квітня, ми відзначаємо також 100-річчя від дня народження Дмитра Григоровича Білоуса – українського поета, перекладача, літературного критика, громадського діяча (1920-2004). 

Дмитро Григорович Білоус
(1920-2004)

  Дмитро Григорович Білоус народився 24 квітня 1920 р. у селі Курмани Недригайлівського району на Сумщині в селянській родині (був десятою дитиною). Навчався в Харківському університеті, звідки добровольцем пішов на фронт Великої Вітчизняної війни. Був тяжко поранений. Працював на радіостанції "Радянська Україна", "Партизанка", в республіканському радіокомітеті. Згодом закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка (1945 р.) та аспірантуру при кафедрі української літератури (1948 р.).
  Дмитро Білоус був членом Спілки письменників України (1947 р.). Працював відповідальним секретарем журналу "Дніпро", у видавництві "Молодь". Керував поетичною студією при Кабінеті молодого автора, яку закінчили багато згодом гарних українських поетів. Протягом 1958 р. - 1959 р. працював у Болгарії, яку полюбив навіки. З 1968 р. завідує кабінетом молодого автора при Спілці письменників України, веде радіопрограму "Диво калинове".
  Друкуватися розпочав 1935 р., писав гуморески до радіожурналу "Сатиричний залп", друкувався в журналі "Перець". Є автором збірок гумору та сатири, книжок для дітей, спогадів про видатних людей. Помер 13 жовтня 2004 р. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
  Дмитро Білоус вів багаторічну і невтомну роботу з виховання літературної зміни. Він щедро і по-батьківськи ділився своїм досвідом, прагнув підтримати щонайменший проблиск нової індивідуальності, роздмухати бодай маленьку іскорку поезії. Багатьох він увів у світ красного письменства, підтримав словом, порадою, співчуттям.

Рідне слово

Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!

Несеш барвінь гарячу, яру
в небесну синь пташиним граєм
і, спивши там від сонця жару,
зеленим дихаєш розмаєм.

Плекаймо в серці кожне гроно,
прозоре диво калинове.
Хай квітне, пломенить червоно
в сім´ї великій, вольній, новій.

(Дмитро Білоус)

Загадки про різні частини мови зі збірки "Чари барвінкові"

  26 квітня ми відзначатимемо 130 річницю від дня народження Миколи Костянтиновича Зерова (1890-1937).
Український поет, літературознавець, літературний критик, полеміст, лідер «неокласиків», пере¬кладач народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зіньків на Полтавщині в багатодітній сім’ї вчителя місцевої двокласної школи. По закінченні Зіньківської школи, навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903-1908). У 1909-1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. 1912 року з’явилися перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада». До 1917 року вчителював у Злотопільській, а з 1917 — в 2 Київській гімназії. У 1918–1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). 1920 року одружився із Софією Лободою; вийшли «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті. 1920–1923 працює вчителем в Баришевці, куди переїжджає з сім'єю. Усі вірші його збірки «Камена» (1924) написано саме тут. 1 жовтня 1923 року Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти. Одночасно викладав українську літературу в кооперативному технікумі та торгово-промисловій школі. З листопада 1937 р. був розстріляний.

Микола Костянтинович Зеров
(1890-1937)

  Микола Зеров належить до покоління українських письменників «розстріляного відродження», котрі за своє коротке й передчасно обірване життя зробили неоціненний внесок у розвиток української літератури, залишивши по собі безцінний духовний скарб.

БЛИЗНЯТА

Люблю я й досі присмерки прозорі 
Квітневих вечорів, і чорну сіть 
Вишневих, яблуневих верховіть, 
І по калюжах різнотонні зорі. 

Як повійнуло свіжістю надворі!.. 
Десь ключ птахів небачених летить, 
А сутінь гусне, і дзвінка блакить 
Вже мерехтить у іскрявім уборі. 

Молочний пас обняв небесну шир, 
І чаші видко золотий пунктир, 
І в світлі заходу стоять Близнята. 

В повітрі вогкість, холодок і млость, 
І бачить неба темноока шата, 
Як сходить ряст і набрякає брость.

  Приємно, що український народ має багату літературну спадщину.
  Наші учні, батьки та вчителі проявили себе під час карантину як художники, фотографи, виготовили Пасхальну листівку. Тому пропонуємо усім відкрити нові грані свого таланту та взяти участь у поетичному марафоні «Вільна поезія», який триватиме до 10 травня 2020 року. Брати участь у марафоні можуть учні, батьки, бабусі, дідусі, вчителі та випускники нашого ліцею. Надсилайте свої вірші на адресу gonchar1977@ukr.net .
  Впевнена, що у нашому селі є приховані таланти. Бажаю всім успіхів! 

В.В.Вараницька, вчителька української мови та літератури