Пам’ятаю ту мить, коли вперше зустріла нас наша в майбутньому класовод Шевчук Катерина Федорівна. Відтоді минули роки. Ми з нею були на «ти». Я подумки лину у вир шкільного життя, де нас пов’язували маленькі ниточки довір’я і поваги. І за це я дякую долі. Багато хто із вчителів полюбляє сипати нововведеними словами заради того, щоб видаватися компетентними, мобільними або й просто сучасними.. Катерина Федорівна була щодо цього, мабуть, винятком. Її вислів «а щоб тебе качка копнула задньою ногою» звучав мило і весело. Вона уміла «по-мужицьки», як вона сама казала, розтлумачити саму велику математичну істину. На уроках цієї вчительки учні дуже плідно працювали, вчилися самостійно переробляти великий обсяг інформації, знаходити її, аналізувати, робити узагальнення, зіставляти з аналогічними або альтернативними варіантами, критично і творчо мислити, бути комунікабельними.
  Яка ж вона, вчительська доля цієї людини? 
  Народилася 27 листопада 1936 року в с.Біла Криниця Рівненського району. У 1959 році закінчила Рівненський педінститут. Працювала в Демидівському районі. Одружилася із вчителем хімії Васюком Анафаном Івановичем. Виховувала сина Віктора (1964 р.н) та доньку Ірину (1966 р.н). Свою педагогічну працю завершила у 1992 році.
  Навчаючись під її керівництвом 7 років, я зрозуміла одну немудру істину. Вона в тому, що Катерина Федорівна творила чудеса своїми руками… Але були у неї і не менші чудеса: усмішка, веселощі, прощення і – вчасно сказане слово. Ця людина завжди тримала руку «на пульсі» освітнього процесу, цікавилася інноваціями, застосовувала їх у роботі. Щодо учнів, то ця вчителька на уроках завжди створювала комфортну обстановку; допомагала дітям висловлювати власні думки без страху помилитися; залучала всіх учнів до роботи на уроці шляхом використання групової та індивідуальної роботи, сприяла усвідомленому здобуттю знань, формувала уважного учня.
  Скромна, лагідна, з тонким почуттям гумору, що часто переходило в дбайливо завуальовану іронію, Катерина Шевчук впевнено вела нас по життєвій дорозі. Вважала, що ми обов’язково повинні сидіти по парах. Привчала до справедливості, чіткості, охайності. Катерина Федорівна ніколи не давала комусь зрозуміти свою елітність, вивищеність над кимось. Вона тонко відчувала природу, була просто людяною. Це була яскрава особистість, яка прагнула нового, свіжого. Надзвичайно енергійна, дотепна, творча та наполеглива…Таких людей завжди бракуватиме.
  Свічка життя вчительки швидко згоріла, але світло і тепло, які вона дарувала світові, зберігаються в серцях тих, хто знав її.

Ковальчук С.А., вчителька української мови та літератури