Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід | RSSП`ятниця, 18.10.19, 20:25


 
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 182
Статистика

Онлайн всього: 4
Гостей: 2
Користувачів: 2
larisavalya, gonchar2101
Форма входу

 















Головна » 2018 » Жовтень » 1 » Козацькі могили під Берестечком
18:53
Козацькі могили під Берестечком

Дмитро Іванович Дорошенко
(27 березня (8 квітня) 1882 — 19 березня 1951)

  В 1911 році наш край відвідав Дмитро Іванович Дорошенко, відомий український політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф. Свої враження про мандрівку він виклав у розповіді "Козацькі могили під Берестечком", яка була опублікована у [Екатеринославская ученая архивная комиссия. Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии / Изд. под ред. А. Синявского. - Екатеринослав, 1904 - 1915. - 10 т.Вып. 8. - 1912. - VIII, 333 с.: табл.; 1 л. портр.]
  У перекладі фрагменту статті збережено стилістику оригіналу.

Козацькі могили під Берестечком

  До числа найвизначніших історичних пам'яток Південної Русі, без сумніву, належать козацькі могили під Берестечком, де влітку 1651 року відбулася битва між Богданом Хмельницьким і поляками, битва, що закінчилася розгромом козацького війська, внаслідок зради кримського хана Іслам-Гірея. Довго ці могили були забуті та занедбані, і якби не намісник Почаївської Лаври о.Віталій, що згадав про них, подбав про їх більш або менш належний стан і будує нині церкву-усипальницю для козацьких кісток, і тим самим спричинив певний інтерес до берестецьких пам'ятників, то, можна впевнено стверджувати, що місце великої в історії південно-руського народу битви, густо полите кров'ю наших предків і засіяне їх кістками, виглядало б зараз пустирем і перебувало б у забутті.
  Влітку 1911 року мені випала нагода відвідати західну частину Волині, цей багатющий історичними подіями край, який зберіг багато пам'ятників сивої давнини, і, між іншим, побувати на Берестецькому полі і обійти все місце нещасливої для наших предків битви...
  ... Берестецьке поле, як і більшість наших історичних пам'ятників, довго не звертало до себе уваги. Тільки в 40-х роках відвідав його М.І.Костомаров, автор найкращої до цих пір монографії про Богдана Хмельницького.
  Тільки недавно згадали про козацькі могили монахи Почаївської Лаври, розташованої за 50 верст на південь від Берестечка. В 1908 році стараннями почаївців був поставлений на кургані Монастирщина дубовий хрест, а потім архимандрит о.Віталій почав клопотати про придбання ділянки землі, що знаходилась під козацькими могилами, у власність Почаївської Лаври і спорудження там загальної усипальниці-церкви. Клопоти його увінчалися успіхом, і зараз храм уже будують. В серпні минулого 1911 року мені вдалося відвідати козацькі могили і я можу поділитися своїми враженнями про їх нинішній стан.
  Берестечко лежить в 3-х верстах від австрійського кордону і в 28 верстах від нашої прикордонної залізничної станції Радзивилів. Звідси я поїхав кіньми в Берестечко. Містечко саме по собі цікаве, зберігши дуже багато рис старовинного побуту і культури, які безслідно зникають в інших містах, що знаходяться ближче до залізниці і до крупніших культурних центрів. Більшість будинків Берестечка споруджено з каменю і мають стару, досить оригінальну архітектуру: дуже товсті масивні стіни, високі дахи з трикутними фасадами, прикрашеними різними колонами, дивовижної форми вікнами і виступами, ніби вежами, скраю. Вузькі вулиці серед кам'яних стін, з перекинутими з однієї сторони на іншу арками, кам'яні ворота, все це дуже старовинне. Над містечком здіймається величний костел, дуже гарної архітектури, з окремою дзвіницею, з смаком і вишукано прикрашений всередині. Костел цей був споруджений королем Яном-Казимиром на згадку про свою перемогу над козаками і є взагалі поки що найміцнішим і солідним пам'ятником берестецької битви. В 1801 р. костел був відремонтований одим місцевим поміщиком, котрий надав йому теперішнього внутрішнього вигляду.

Берестечко на початку XX ст.
http://bug.org.ua/news/berestechko-na-retro-svitlynah-96761/

  Колись Берестечко належало дому князів Пронських, а в XVI ст. стало одним із центрів протестантського руху на Волині: тут була аріанська колегія і типографія. Про Пронських нагадує колона-обеліск, що стоїть тепер в одному приватному саду.
  Населення Берестечка зберегло одну надзвичайно рідкісну зараз особливість старого побуту: тут ще збереглися не лише старі цехи майстрів, але й самі цехові майстри зберегли свій оригінальний костюм і чимало приналежностей свого цехового ладу. Мені довелося побачити не менше десятка поважних сивоволосих майстрів, котрі поважно розгулювали у святковий день в довгих синіх "кереях", котрі можна побачити зараз лише на старовинних зображеннях або в музеях і котрі, як переконують знавці Волинського життя, носять цехові ще лише в м.Степані. Ця синя керея - привілей лише майстрів, підмастри не мають права її одягнути, інакше ризикує бути побитим своїм майстром. Кожний цех має в церкві свою велетенську, в кілька пудів свічку, свій цеховий прапор; крім того і кожен особисто майстер володіє великою свічкою, котру носить під час урочистих процесій; ця свічка така важка, що один її кінець закріплюють на поясі, у вставці, а після цього тримають наперевіс обома руками. Поважно, з відчуттям власної гідності цехового майстра, надбаного власними зусиллями і працею, а не яким-небудь іншим способом, ходять ці сивовусі діди, з вибритими бородами, немов жива ілюстрація до відомої народної пісні про Купріяна.
  Все населення Берестечка розмовляє прекрасною українською мовою, з характерним відтінком зах.-волинського діалекту, подібним до галицького. Тільки глухе розташування зберегло мову берестецьких обивателів в бездоганній чистоті, без чужих слів, хоч би із сусідньої і спорідненої мови. Все Берестечко є пам'ятником старого побуту, починаючи від будівель, і закінчуючи мовою його обивателів.
  Якщо вийти з Берестечка в напрямку на південний схід, то перед очима розстилається рівне поле, обмежене зліва Стиром і його досить високим і обривистим правим берегом, а справа поступово підвищується до горизонту. Вдалині скраю видніється ліс. Більше, ніж півгодини їхав я рівниною, по дорозі, котра веде до с.Острова. Тепер ці поля, де стояв польський табір, і де відбулася кавалерійська битва 19 червня 1651 р., щорічно розорюються селянами. Дуже часто при цьому плуг потрапляє на кістку або на залізо: селяни звикли до цих знахідок, і лише останнім часом почали прибирати їх; знахідки почали набувати в їх очах певної цінності, їх можна продати, наприклад. Раніше їх перековували на різні господарські вироби.
  Ось з'явилися зліва хатки с.Пляшевої над річкою з такою ж назвою, а справа на пагорбі якісь дощані споруди - це і є урочище Журавлиха, де зараз будують церкву. Звідси довелося йти пішки і обійти всі місця й урочища, пов'язані з пам'яттю битви.
  Річка Пляшева змійкою в'ється по неширокому, але дуже болотистому лугу. Вона зовсім не широка, всього якихось 5-6 сажнів, але дуже глибока, - глибина її і тепер сягає в деяких місцях 2 сажнів. Луг, не дивлячись на те, що кругом проведені канали і фоси для осушування, і тепер дуже грузький; в деяких місцях взагалі не можна було його перейти, доводилось робити великі зигзаги і кілька разів переправлятись через Пляшеву на човні. Якою ж трясовиною були пляшевські береги років 260 тому, коли край був набагато повноводніший!
  Журавлиха, де зараз будують храм, - найвища, що підноситься над усією рівниною позиція. Тут знаходили особливе скупчення черепів і скелетів, тут, імовірно, був центр козацького табору. Зараз ще збереглися досить помітні сліди земляних укріплень, у вигляді симетричних виступів на чотирьох кінцях урочища, які виглядають ніби курган великих розмірів. Тому тут було вирішено спорудити загальну братську могилу для кісток, котрі знаходять як на самій Журавлисі, так і по всьому полю.

Будівництво Георгіївського храму
https://www.runivers.ru/bookreader/book482077/#page/579/mode/1up

  Ця могила виглядає як підземна церква, в яку ведуть згори донизу та збоку два тунелі, котрі починаються біля підніжжя пагорба та пересікають його навпіл. Підземна церква вже освячена. Серед неї розташована братська усипальниця у вигляді широкого чотирикутного цегляного стовпа великих розмірів, спрямованого до стелі. В цьому стовпі зроблені вікна, і через скло можна бачити козацькі черепи. Згори підземної церкви влаштований плаский цементний поміст, серед якого скляний люк, який закриває усипальницю кісток. Люк засклений, і, якщо дивитися згори, то також видно черепи і кістки. Відступивши 1 1/2 саж. від люка покрівлі братської могили, будується сам пам'ятник. Це буде абсида, тобто півкругла вівтарна стіна, на зразок вівтарної частини Нерушимої стіни в Київському Софіївському Соборі, висотою до 10 сажнів. Склепіння абсиди буде увінчане шістьма куполами. Спереду абсида буде відкрита. Над її аркою буде намальований водостійкими скляними фарбами образ Нерукотворного Спаса, а в заглибинах абсиди на стіні такими самими фарбами - розп'яття в 3 сажні. Під розп'яттям буде облаштовано закритий вівтар.
  Іконостас буде зроблений з терракоту і розмальований скляними фарбами. З боків будуть влаштовані на 1/2 аршина висоти кліроси, за ними навколо абсиди крита галерея, в якій є намір зробити музей з предметів, знайдених на полі битви. Таким чином, поміст з верхівкою гробниці, що здіймається з підземного храму, будуть відкритими, без даху і лише обнесені решіткою, а з одного боку тільки буде стояти вівтарна стіна. Все це споруджується за проектом архітектора А.В.Щусєва за кошторисом в 35000 руб. Коли я відвідав Берестечко, то вівтарна стіна була зведена лише на 2 сажні. Без сумніву, якщо пам'ятник буде закінчений в такому вигляді, як він спроектований, він буде виглядати переконливо і красиво.
  На Журавлисі зведено кілька тимчасових споруд - дощаних сараїв, в одному з яких, як мені повідомили присутні при будівництві монахи, є музейне зібрання. Але зібрання це виявилося досить убогим: це всього лише один дерев'яний щит, на якому укріплено кілька предметів: крива турецька шабля, частина мушкета, кілька уламків стремен, наконечники списів, декілька хрестиків, серед яких я помітив медаль в пам'ять кримської кампанії, і хрест в пам'ять 1812 р. Мабуть, зібрання складене людьми зовсім недалекими. Правда, частина предметів, як кажуть, поки що знаходиться в Почаєві.
  З Журавлихи відправився я вгору по Пляшеві на два інших урочища, на яких також у великій кількості містяться козацькі кістки; це два лісові острови, Волиця і Монастирщина. Волиця, яка має близько 4-х десятин, покрита чудовим дубовим лісом. Тут, за переказами, довго відстрілювався загін козаків, які старалися прикрити відступ своїх і затримати ворога. Всі вони були перебиті і ніхто не захотів живим здатися в полон. Коли всі полягли і залишився живим лише один, йому запропонували винагороду, аби лише здався в полон. Він відмовився і продовжував відбиватися, хоча був поранений. Сам король прибіг дивитися на це видовище, як відбивався останній захисник острова. Польські жовніри увійшли по горло у воду і зарубали його ззаду косою.
  Трохи далі за Волицею - острів Монастирщина. Тут знаходили найбільше кістяків, при цьому правильно захоронених, головами на схід. Очевидно, тут ховали козаків, які загинули під час облоги козацького табору. Зараз тут встановлений дубовий хрест з надписом: "Руська людино! Не забувай цього місця! Тут за віру православну і за землю руську склали свої голови 30000 козаків, вбитих у 1651 р."
  Залишалось відвідати ще церкву с.Острова за 1 1/2 верст від Монастирщини, живого свідка подій берестецької баталії. Церква в ім'я св.Михаїла і Костянтина, маленька, дерев'яна, з трьома престолами, з окремою дзвіницею. Вона вся ніби розповзлася при основі, але стоїть ще міцно. Всередині бідно і просто. Споруджена церква, за існуючими записами, в 1650 р., - якраз за рік до битви. Скоро в цій церкві припиняться служіння, тому що неподалік уже закінчують нову кам'яну церкву, шаблонної казенної архітектури. Існує проект перенести стару церкву на Монастирщину, щоб вона там стояла над козацькими кістками.
  Такі пам'ятники берестецької битви. Хоча пізно, але вже здійснені заходи для їх збереження і увіковічнення пам'яті героїв битви. Вдало чи ні вибрані способи цього увіковічнення, - можливо, почаївські монахи, як це вже вказувалося в пресі, переслідують при спорудженні церкви-усипальниці над козацькими кістками і свої власні певні цілі, але, думаю я, не можна не відзначити почаївську братію, особливо архімандрита Віталія, за те, що ними вже зроблено для наведення ладу на козацьких могилах, без чого, напевно, вони й донині залишалися б недоглянутими.

Д.Дорошенко

Автори перекладу: 
Орест Гончар, учень 11 класу
Володимир Гончар, вчитель фізики


Статті про історію села Пляшева:

Перша письмова згадка про Пляшеву

Бойові дії поблизу Пляшеви в період Луцького прориву

Воєнні дії біля Пляшеви у червні 1941 року

19 березня 1944 року Пляшеву було визволено від німецьких загарбників

Бойові дії поблизу Пляшеви у 1944 році

Про урочище Волиця

Наш край у 1917-1921 рр.

Козацькі могили під Берестечком

 
Переглядів: 174 | Додав: gonchar2101 | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 1
avatar
1
respect
avatar

Copyright MyCorp © 2018
Конструктор сайтів - uCoz